 Коли 20 липня десятки людей прийшло проститися з моїм Татом, ледве не кожен запитував: “За що?”
Тепер даю відповідь: “Мій Тато загинув за те, щоб наші жінки не були зґвалтовані окупантами, щоб дітей не вивезли на москальські болота, а чоловіки не були вбиті ворогом. Та щоб ваші домівки залишалися вашими”.
Тато наскільки любив своє село Товмач та рідну Новоселицю, свій будинок, горіх біля хати, нас, своїх рідних дівчат – маму, сестричку, мене, “Принцесу”. Любив вранці пити біля веранди каву і поглядати на село, людей, поля, городи.
У день загибелі Тата, не знаючи, що він уже в інших світах, в одній із львівських кав’ярень на благодійному концерті для військових я вела розмову про те, що мій Татусь любить поле, трактор і жнива та мріє повернутися з війни до господарського життя в селі.
Мені 23 роки, і я зустрілася впритул з невимовним болем втрати Рідної Людини, яку забрала війна.
Я вдячна вам за кожне слово підтримки.
Скажу на завершення: “Найкращим виявом поваги до загибелі мого Тата є вимкнення вами москальських новин, музики, блогерів, політиків та поширювачів москальських наративів”.
І пам’ятайте: 13 липня 2024 р. Юрій Володимирович Михальченко загинув під час виконання бойових завдань (у складі 32-ї Окремої механізованої бригади) в районі Торецька Бахмутського району Донецької області.
Ірина МИХАЛЬЧЕНКО
Історичний клуб “Холодний Яр” та редакція газети “Незборима нація” висловлюють щирі співчуття Ніні та Ірині Михальченкам, козачкам Історичного клубу “Холодний Яр”, у зв’язку із загибеллю чоловіка і батька. Вічна слава!
|
