 (18.04.1942, с. Жорнище, Поділля – 5 серпня 2024, Київ) Покинув білий світ український геній – килимар, соліст танцювальної групи Українського національного хору ім. Григорія Верьовки, поет, заслужений майстер народної творчості України (2004), лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, лауреат премії ім. Данила Щербаківського та інших премій.
8 серпня 2024 р. на прощання з ним прийшло не більше 20 людей. Не було представників Міністерства культури, Шевченківського комітету, хору Григорія Верьовки, київської мерії... Не було і вінків від цих інституцій. Про це я і сказав у своєму прощальному слові.
І місця на Байковому кладовищі не знайшлося шевченківському лауреатові. Родині запропонували Лісове кладовище, але син Роман відмовився і вирішив поховати батька в селищі Гребінках біля могил рідних своєї мами, з якою пан Степан був давно розлучений...
Не чув я і повідомлень про велику втрату для нашого народу на телебаченні й радіо... І телеграм-канали говорили про інше...
Першою прощальне слово сказала Емма Бабчук, з якою Степанко колись сидів за однією партою... Згадала вона й пісні рідного села Жорнища, слова з яких Степан Ганжа брав як назви і сюжети для своїх диво-килимів.
Тепло мовила й директорка Музею Грушевського Світлана Панькова, яка організувала останню персональну виставку Степана Ганжі 9 березня 2024 року.
На жаль, ведуча скорботної церемонії перед кожним виступом тихо наголошувала, що просить сказати лише “кілька слів”, а потім, побоюючись, що ще хтось захоче виступити, закрила церемонію прощання...
9 березня в Музеї Грушевського сл. пам. Михайло Горловий висловився категорично: “Таких робіт ніхто у світі створити не зможе. Ніхто! Крім Степана Ганжі. У його творах заховані сила і велич українського духу. Він до глибини душі любить зашифровану в орнаментах душу наших пращурів. У його творах звучать усі археологічні культури, що панували на українській землі, – мізинська, трипільська, скіфська, козацька і сьогодення”.
Я радів любові й повазі геніїв один до одного.
Тепер обох моїх друзів уже немає...
У своєму вірші “Гончарний круг” Степан Ганжа звертався до батька Олександра – сільського гончаря: Ви пішли, а вершники все скачуть,
Вас нема, а кобзарі співають… Як ніби про себе сказав...
Творчість Степана Ганжі наскрізь просякнута козацьким духом.
Висловлюю надію, що козаки, мамаї, гетьмани, гуцули (і дивовижні півні, леви та коники козацькі!) з диво-килимів Степана Ганжі не залишать поле бою і далі обстоюватимуть честь української культури!
Вічна слава геніальному творцеві Української культури та нашому другові Степану Ганжі! Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ На світлині Романа Коваля – Степан Ганжа зі своїм автопортретом. Київ, 25 серпня 2016 р. 
|
