 13 – 14 липня похідна група Історичного клубу “Холодний Яр” провела презентації книг Юрія Горліса-Горського та Романа Коваля на Маньківщині. Участь у просвітницькому поході взяли кобзар Святослав Силенко, Оксана Герасимюк (директорка Видавництва Марка Мельника), Тетяна Купріянець (організаторка), а на другий день приєдналися наші друзі зі Звенигородщини – Олег Голуб із дружиною Іриною.
Презентації по селах, де люди зайняті щоденною важкою працею, та ще й у спеку (38 градусів!), – не надто вдячна справа, але коли є охочі організатори та люди, які сприяють, стає не так спекотно.
Звичайно, прикро, коли на такі зустрічі не приходять учителі. Не так прикро за себе, як за них. Що вони розкажуть дітям про Визвольну боротьбу українського народу, коли не хочуть цього знати?..
У Маньківський будинок культури прийшла лише одна вчителька, але яка! Надія Базильська приїхала із села Чорної Кам’янки. Ось її відгук: “«Своїм безпам?ятством ми зневажили їхній подвиг». Ця фраза з виступу Романа Коваля досі пульсує в моїй голові. Чи достатньо ми знаємо про наших героїв? Тих, хто 50, 100, 200 років тому боронив Україну?.. Чи шануємо їхній подвиг? Я щиро вдячна Романові Ковалю за титанічну працю, за боротьбу, за пробудження національної свідомості й виховання патріотів! Ваші книги – це скарб!.. А «Пісня про отамана Зеленого» (слова Миколи Щербака, музика кобзаря Тараса Силенка), яку виконав Святослав Силенко під звуки старосвітської бандури, – то просто в саме серце. Кожна пісня пана Святослава змушувала душу завмирати. Сильно. Щемко. До сліз і мурашок по шкірі... Я не змогла піти з пустими руками і придбала книги не тільки для себе, а й для усієї родини. Велика подяка організаторам, особливо пані Тетяні Купріянець, бо без неї цього свята українськості не було б”.
Щиро дякуємо і співорганізаторові просвітницьких заходів – місцевому підприємцю та благодійнику Миколі Северину – він покрив наші видатки на подорож, а ще запросив до себе в готель “Заріччя”, а в тому готелі був басейн... І ми встигли освіжитися після такого спекотного дня! За 20 хвилин до його закриття...
Ледь не запізнилися через гостинність козаків і козачок с. Дзензелівки, де у краєзнавчому музеї ми провели вечірню зустріч. Тут колись виступав наш друг Сергій Василюк, лідер гурту “Тінь Сонця”. У музеї демонструються чимало малюнків нашого товариша Дмитра Бур’яна та 11 його скульптурних робіт: Василь Симоненко, Алла Горська, Ліна Костенко, Борис Олійник...
А ще в Дзензелівці відбулося 9 музичних фестивалів класичної музики, на які приїжджали музики з далеких країн, навіть з Австралії! І селян приходило послухати класичну музику так багато, що місць не вистачало не тільки в залі, а й у коридорі! Організував фестивалі Павло Лисий, який не раз виступав зі знаменитою “Хореєю козацькою” Тараса Компаніченка, де тепер грає Святослав Силенко. Павло Лисий зараз не в селі, але прийшла на зустріч його мама Оксана зі старшим сином Сашком, невісткою Оксаною й онукою Соломією. Були і староста села Лариса Букань, директорка краєзнавчого музею Наталія Зайчук та директор Центру дитячої та юнацької творчості Черкас Микола Якименко, які провели екскурсію музеєм, із захопленням розповідаючи про рідний край. А місцевий активіст Володимир Дерипапа, маючи скромну пенсію, закупив на понад тисячу гривень книг! Хоча йому вже 85-й рік! Він сказав: “Мені вже нема часу читати, але в мене є кому читати...”
А ще в Дзензелівці є хор “Родина” (художній керівник Сергій Кожухар). Виступаючи на базарах, сільські музики і співаки зібрали 2 млн гривень на ЗСУ!
Що казати, культурне село! І з традицією. Тут на початку ХХ ст. Христофор Барановський заснував потужний кооперативний український (!) банк. А коли в українців є кошти, то й наша культура дістає сильний імпульс для розвитку. І ми відчуваємо відгомін цього і через століття! Христофор Барановський згодом став членом Центральної Ради, міністром фінансів УНР. Селяни Дзензелівки пишаються ним. На будівлі колишнього кооперативного банку висить меморіальна таблиця на його пам’ять, яку створив Дмитро Бур’ян, козак Історичного клубу “Холодний Яр”.
А ще нас у Дзензелівці пригостили смачною вечерею! Особлива подяка Ніні Чупрун. З якою любов’ю вона приготувала і гостила нас надзвичайно смачною молодою картоплею, солодкими помідорами, запашним та ніжним тушкованим м’ясом! І щиро раділа, що нам так смакує. Спасибі й Тетяні Кожухар, яка допомогла створити шедевр української кухні!
Оточені увагою персоналу затишного готелю “Заріччя”, ми швидко відновили сили і вже на 11-ту годину недільного дня були в с. Іваньках, у салоні Бартосіків, де представили наші видання – “Це було давно” Юрія Горліса-Горського, “Таємниця отамана Зеленого” та інші книги Видавництва Марка Мельника.
Олександр Бартосік – оригінальний і як скульптор, і як людина. Кожне його питання було як виклик... Але ми дали йому відповіді на всі запитання і розсталися друзями. Ось його відгук: “Аби не сталося так, як заспівав Святослав Силенко, що в нашому селі жити весело, та немає кому... Роман Коваль пояснив, що нам потрібна правда, яка не деморалізує, а мобілізує. Подяка пані Тетяні Купріянець, яка на наших теренах зініціювала культурну експансію. Дякуємо пані Оксані Герасимюк за крила, в усіх сенсах цього словенятка. Дякуємо Святославу Силенку за силу. Дякуємо Роману Ковалю за творення і культивування національної пам’яті, яка спонукає до системних дій, – він з безіменних попелищ воскрешає постаті, наповнюючи їх сенсом життя та національної боротьби”.
Уже після зустрічі Олександр Бартосік у ФБ написав: “Роман Коваль – це дубова діжа, яка увібрала смак, колір, енергетику кожної окремої ягідки, вирощеної під українським сонечком на українській землі. Ягідки збродили й осіли, а цілющий сік, задубившись клепаним залізом, діжею котиться світом і причащає спраглі душі, аби ті сенс свого народження творили на національному фундаменті”.
Участь у зустрічі в с. Іваньках взяли Анна, Ганна і Тихомир Бартосіки – дочка, дружина та онук скульптора Олександра Бартосіка, а ще пан Анатолій Пилявський, який уже давно прочитав книгу “Отаман Зелений” Романа Коваля. Він з гордістю показав світлини краєзнавчого музею, який створив у рідному селі.
А наша дорога вже стелилася на село Буки, яким у 1979 р. подорожував дорогий наш друг Ренат Польовий зі своїм сином Миколою. Микола залишив пречудові світлини мальовничого Буцького каньйону, на дні якого протікає річка Гірський Тікич. Деякі з фотографій опубліковано в книзі “Тиха війна Рената Польового”. Цю книгу ми подарували центральній бібліотеці Буцької громади. Радіємо, що на зустрічі були бібліотекарі сіл громади. Очі в них горіли. Була також директорка фінансового відділу Буцької ОТГ Валентина Бондаренко з дочкою. А Галина Гісько, директорка Буцького будинку культуру, придбала на 3500 грн книг для сільських бібліотек! Звичайно, ми раділи такому ставленню до книг про Визвольну боротьбу.
На всіх зустрічах наші друзі щиро дякували Святославу Силенку за його історичні пісні. Ось які шедеври він подарував добрим людям Маньківки та Маньківщини: “Пісня про отамана Зеленого”, “Буде нам з тобою що згадати”, “Чорна рілля ізорана”, “Добровольці”, “Зів’ялі квіти відійшли”, “Три янголи”, “Пливе човен”, “Сховалось сонце за горою”, “А вже років 200...”, “Про Марусю Соколовську”, “Обріс мохом сірий камінь”, “В Чорне море кров Дніпром тече”...
Зустріч у Буках завершилася на схилах Буцького каньйону в кемпінгу Bukvar, господар якого Олексій Маслюк пригостив нас такою доречною перекускою! Хоч спуск каньйоном був непростий (траплялися й падіння), ми все ж омили свої козацькі тіла в Гірському Тікичі!
До Києва з нами поїхала Анна Бартосік, мама майбутнього скульптора Тихомира Бартосіка...
Досі з вдячністю згадуємо Наталію Лещенко, дружину вояка ЗСУ Анатолія Войтенка та матір двох козаків ЗСУ Юрія і Максима. Як вона тепло та емоційно дякувала за працю української вчительки Надії Базильської!
Згадуємо тепло й Катерину Чорнопиську, яка, попри ДЦП, активно допомагає ЗСУ – разом зі своєю мамою Лілією. Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” ми подарували Каті – за її працю – книгу “Жінки у Визвольній боротьбі”. Катя в цю мить була щаслива. Своїх емоцій не приховувала. Всі були розчулені.
Зворушила й участь 86-річної Анастасії Черній, мами Тетяни Купріянець, організаторки презентації. Прийшли й інші члени її родини – племінниці Анна Філіпчак з чоловіком Віктором, Віта Гладченко з чоловіком Сергієм, які добиралися аж із Тального.
Це підтвердила й онучка пані Анастасії Черній Віта Гладченко: “Бабуся Нюся і Катя Чорнописька – це найемоційніший складник зустрічі в Маньківці. Шалена радість Каті і сльози щастя бабусі: «У мене сьогодні свято!» – розчулили до межі. І хоч їх підводить тіло, та мають ясний розум і незламний дух”.
Щира подяка журналістці Наталці Маренюк, яка зафільмувала цю подію.
Передаємо сердечні вітання й активістам ГО “Маньківські волонтери” – Галині Новожиловій (голова), Ніні Богуш-“Джавеліні”, Володимирові Слободянику, Тані Чорній-Хльобас, Іванові Микитенку і його малому онукові Артемові Кирилюку, якому, сподіваємось, дідусь уже прочитав “Казку про козака Рися” з книги “Таємниця отамана Зеленого”.
Наступна презентація книг Історичного клубу “Холодний Яр” 3 серпня в Києві.
До зустрічі на бойових стежках доби Української Народної Республіки! Історичний клуб “Холодний Яр” На світлині – у родинному салоні Бартосіків після презентації.
Село Іваньки Уманського р-ну. 14 липня 2024 р. 
|
