В ютубі поширено інтерв’ю з Михайлом Рєзніковічєм, донедавна генеральним директором – художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (1994 – 2022) (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки). Це інтерв’ю з Михайлом Ієрухімовичем записав такий собі “председатель телерадиовещательной организации союзного государства Николай Ефимович”...
Рєзніковіч покинув Київ у листопаді 2022 року. Виїхав до Лондона, при цьому ще якийсь час залишався на своїй посаді в театрі імені Лесі Українки. Рєзніковіч – відома в українському театральному і загалом культурному середовищі особа, Герой України, “народний артист Української РСР”, Шевченківський лауреат...
Виявляється, цьому “украінскому рєжісьору с русской душой” (так було в титрах) “больно всьо, что проісходіт в Украінє”. Це він повторює впродовж інтерв’ю багато разів, уточнюючи, що саме йому “больно”: “Я не могу принять, я не могу смириться с тем, что уничтожается последовательно в последние два года великая русская культура”. За його словами, без цієї самої “культури” усіх нас, українців, чекає “оскоплєніє”.. Для Рєзніковіча “больно” не смерті й горе тисяч і тисяч українців, заподіяні “прєдставітєлямі вєлікой русской культури”, не руїни наших міст і сіл, ними спалених, не мільйони знедолених українців-вигнанців, змушених поневірятися в чужих краях…
“Я человек двух стран. У меня две родины – Украина и Россия, – каже далі Рєзніковіч... – Люди в Украине и люди в России очень близки. Искусственный разрыв в Украине ни к чему хорошему не приведет. Но это пройдет…”
Невже ця людина русского міра, цей совок десятиліттями очолював театр імені Лесі Українки, авторки “Боярині”?..
І з ним носилися як дурень з писаною торбою, цитували його висмоктані з пальця повчання, друкували, нагороджували, слухали претензійні мудрування…
Цього “украінскаво рєжісьора с русскай душой”, виявляється, хвилює, що в нас знесли пам’ятника Пушкіну. Але його чомусь зовсім не турбує, що російськими бомбами і ракетами вбивають українських дітей...
І чому це Рєзніковіч любить “вєлікую русскую культуру”, сидячи в Лондоні, а не, скажімо, у рязані, у сизрані чи в пензі, у цих духовних столицях лаптєподібних глубінаріїв?.. Ні, він її “любить”, сидячи десь далеко, на “тлєтворном загнівающєм Западє”...
Що ми ще дізналися цікавого від нашого майстра сцени? Виявляється, від “аднаво французскаво профєссора” під час гастролей театру Лесі Українки по Європі Рєзніковіч почув те, що, за його словами, він запам’ятав на все життя. Зі слів цього режисера, є три кити, на які спирається вся велика європейська культура: античність, Відродження і… “русская літєратура ХІХ вєка”... Das ist fantastisch! Разючу річ сказав анонімний “французький професор”!..
Втім, якщо говорити про місце “немитої” росії серед світових цивілізацій, то краще від самих росіян про це не скажеш. Російський філософ Ільїн називав свою батьківщину “найпаскуднішою, до блювоти найгидкішою країною у всій світовій історії”.
Філософ Петро Чаадаєв казав, що Бог створив росіян тільки для того, щоб показати іншим народам, як не можна жити. Достоєвський: “Росіяни – народ, який блукає Європою й шукає, що можна зруйнувати заради розваги”.
Кілька разів Рєзніковіч повторив, що “собитія” в Україні нічим добрим не закінчаться...
Рєзніковіч мав убогий і жалюгідний вигляд. “Жалкоє зрєліщє”.
Ви зробили свій вибір, господін Рєзніковіч, на користь “вєлікой русской культури” – тепер вдягайте, pardon, лапті, косоворотку і заводьте вошей. В Україну вам дорога закрита... Такою є доля колаборантів – вони зрадники свого народу, своєї країни, і їх зневажають і об них витирають ноги там, куди вони перебігли...
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, голова Національної спілки письменників України |
