Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2021 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Нехай повсюди звучить солов’їна!


Нехай повсюди звучить солов’їна! 16 січня 2021 р., відповідно до статті 30 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, всі надавачі послуг, незалежно
від форми власності, зобов’язані обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари та послуги державною мовою.

 

Наслухавшись криків про дискримінацію російської мови і російськомовних, вирішила розповісти історію про справжню дискримінацію. Мене в дитинстві…
Тата соввлада залишила працювати в Харкові, а маму, одразу після тримісячної декретної відпустки, відправила на хімічний комбінат десь у Дніпропетровську область (із проживанням у гуртожитку). Мене взяла до себе у Кринички бабуся Женя (в дівоцтві Козаченко). Вона виховувала мене українською мовою. Ходила я до українських ясел, потім до українського садка. Російської не знала взагалі.
Нарешті наша сім’я возз’єдналася. Прибула до Харкова і я.
Ось тепер про дискримінацію… У вас колись закладало вуха від намагання зрозуміти, що тобі кажуть виховательки в садку, і не просто кажуть, а вимагають щось зробити? Ти чуєш слова, хоч і схожі на ті, що знаєш, але не розумієш їх. Ти, маючи доброзичливу вдачу, стаєш заляканою і відлюдькуватою. З тобою не хочуть спілкуватися однолітки, бо вони тебе не розуміють, а ти їх. Тільки з батьками й можна розмовляти. Та з поодинокими старшими людьми в транспорті, які, зачувши твою українську, підходили поговорити чи просто послухати...
Я вчила українську абетку, а мала знати російську. Мала знати, бо всі вже знають і тебе окремо ніхто вчити не збирається. Дорогою до садка я могла прочитати тільки вивіску “Дари ланів” – на початку пр. Московського. Там була “і” з крапочкою. Я її твердо знала. Лани і дари – не зовсім. Але могла прочитати. Так і ходила, наспівуючи: дари-ланів, дари-ланів. Лагідне таке звучання. Воно заспокоювало. Ще були магазини “Тканини” і “Ковбаси”. Це я знала. Були й українські книжки, подаровані бабусею.
Російських слів я не розуміла. І ніхто не пояснював їх… Звісно, до 1-го класу я вивчила російську. Навіть стала відмінницею. Але, отримавши в 2-му класі підручник “Родная рєчь”, я знову нічого не зрозуміла. Бо це для мене особисто було неправильно. Для кого “родная рєчь”?!.
Зараз чи не всі російськомовні повивчали слово “дискримінація” й агресивно розмахують ним скрізь, де тільки звучить українська мова, де є тільки натяк на неї. Ні, ви нічого не знаєте про справжню дискримінацію… Я навіть не проситиму вас вчити українську. Не вчіть. І не розмовляйте. І не переходьте. Не треба.
Головне, що моє право розмовляти українською в моїй країні тепер закріплене законом. Як і право скаржитися на тих, хто мене буде за це ображати в країні, яка вже 30 років зветься Україною. Нарешті!

Світлана РИЖИКОВА
Харків


Від редакції. І згадалися давні слова педагога Костянтина Ушинського. “Із дому, із цього світлого раю, – писав він, – де все ясно, зрозуміло, близьке до серця, малоросійська дитина потрапляє до темного пекла – російської школи, де все темне, чуже, незрозуміле”. А Микола Міхновський додавав: “І справді, з вуст учителя дитина чує чужі для неї звуки, книжки наповнені словами й образами, які нічого не промовляють до розуму і серця дитини, на кожному кроці доводиться долати дивні поєднання. Механізм читання не дає дитині ніякої радості: для чого складати звуки, якщо з цього нічого не виходить? (…) Якщо вчитель не побоїться, то він зробить переклад, і тоді дитина зі здивуванням дізнається, що «зипун» – кожух або свита, що «телега» – віз. (…) Зробивши, одначе, такий переклад, учитель вчинить злочин, бо інспектори народних шкіл звільняють учителів від посад за пояснення дітям уроку малоросійською мовою. (…) В малоросійській мові є велика маса слів, які цілковито або майже збігаються у вимові з російськими словами, але мають у цих мовах абсолютно інше значення. Як приклад вкажу слово «люлька», що малоросійською означає «трубка», а російською «колиска» і т. і. Найпростіша російська фраза «Он пил воду» не буде зрозумілою для малоросійської дитини внаслідок співзвучностей, бо малоросійською «он» означає «ось», «пил» означає «пил (пилюка)» і т. і. Як нелегко розібратися з цими омонімами, переконує надрукований переклад поеми [Тараса] Шевченка: фразу «Пішла луна гаєм» перекладач Бєлоусов передає: «Вспыхнул месяц темный, лес минуя». Тим часом ця фраза дослівно означає: «По лесу раздалось эхо». Якщо освічений перекладач, що міг за змістом здогадатися про значення слова, збився з пантелику, що «луна» малоросійською означає «эхо», то чого ви хочете від дитини?” (Текст промови, виголошеної членом Харківського товариства грамотності Миколою Івановичем Міхновським на загальних зборах товариства 29 квітня 1901 р. // Микола Міхновський. Суспільно-політичні твори. – Київ: Смолоскип, 2015. – С. 298 – 300).
За 30 років незалежної України росіяни з окупантів перетворилися на національну меншину. Для них це трагедія. Бажаючи і далі панувати в нашій державі, росіяни й верещать про нібито порушення прав їхнього “язика”. Мета одна: відвоювати його панівне становище. Дискутувати з ними нема сенсу, вони мусять виконувати закон.
Радіємо, що Україна повертає своє питоме обличчя.
Нехай повсюди звучить солов’їна!

На світлині –  Світлана та її бабуся Женя.

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Віктор ДРУЗЬ (с. Зорине, Сумщина) 260 грн.
  Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (Калуш) – 300 грн.
  Олександр РОМАЩЕНКО (дід Карбала, с. Цвітна, Кропивниччина) – 600 грн.
  Український конгресовий комітет Америки (відділ на Лонг Айленд) – 500 ам.  дол.




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ