Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


“Тихо пішов, тихо прийшов”


“Тихо пішов, тихо прийшов”

Зайшовши у тролейбус, одразу побачив цього чоловіка, хоча був той від мене далеченько. Він стояв біля виходу, чекаючи на свою зупинку. Людей було небагато, ніхто не звертав ніякісінької уваги на людину у військовій, далеко не новій формі з кількома медалями на грудях, а ця деталь привертала увагу і виділяла його серед інших пасажирів. Мені здалося, що думками чоловік був десь далеко, це лише його тіло перебувало тут, у тролейбусі, що перевозив київський люд у мирній столиці.
Вдивляючись у ще досить молоде обличчя, я відчував, що ця людина пережила вже чимало, що позаду в нього багато гіркого, а може, й страшного. І ще одне. Щось було в його постаті непевне, він наче вибачався перед нами, що так не схожий на нас.
А люд у тролейбусі був різний. Одні в роках, добре доглянуті й цинічно байдужі до всього, що діється навкруги. Інші – веселі, самовпевнені, балакучі, вертляві, зі специфічною корозійно-блатною говіркою, одне слово – “хозяєва жизні”. І раптом: “Как надоєла ета война!”
Ці слова наче обухом ударили мене по голові. Імпозантна дама невизначеного віку, уся в прикрасах як новорічна ялинка, видно, вгледіла-таки вояка. Це їй “надоєла война”. Я так глянув у її порожні очі, що вона миттю позадкувала до водія, мабуть вирішивши, що “бандеровєц” зараз її з’їсть. Я підійшов до воїна, вибачився, що перебиваю його, очевидно, невеселі думки (про це промовляло його змарніле обличчя, порізане, немов осіння рілля, глибокими зморшками).
– Дозвольте потиснути вашу руку. Вклоняюся вам за те, що зупинили москальського агресора. Хоча тут дехто і не усвідомлює, що йде справжня жорстока війна, – мовив перше, що спало на думку. Потиснувши міцну мозолясту правицю, запитав: – А як там на Сході?
Чоловік якось сумно, але не роздумуючи, відповів:
– Наступати немає наказу. І це найтяжче для побратимів.
Я не знав, що на ці слова йому сказати, тому помовчали.
Тим часом тролейбус під’їхав до моєї зупинки.
– Дякую ще раз вам, шановний, я вже виходжу, – звернувся я до воїна.
– І я теж, – відповів він.
Доля дала мені шанс, яким мав обов’язково скористатися.
– Я художник Валерій Франчук. Ось тут поряд моя майстерня. Буду радий бачити вас там, хочу намалювати ваш портрет, – сказав я своєму випадковому попутнику. Ця думка в мене виникла тієї ж миті, коли я побачив незнайомця у тролейбусі. – Скажіть, будь ласка, як вас звати?
У відповідь наш захисник вийняв з кишені своє посвідчення:
– Я – Віталій Голота, козацького роду...
– А ви часом не родич письменниці Любові Голоті? – запитав я.
На що пан Віталій заперечливо похитав головою, ніби соромлячись, додав:
– Нас, Голот, в Україні багато!
Прощаючись, дав новому знайомому свою візитівку і ще раз попросив, аби він обов’язково озвався.
Чекаю. Хоча рутинні справи брали своє, та я не забував про цю зустріч у тролейбусі на моїй Троєщині. Аж тут заграв телефон, і в трубці я почув голос:
– Добрий день, Валерію, це Віталій!
“Ну, слава Богу”, – подумав я.
– Де ви перебуваєте і як моя пропозиція щодо портрета?
– Можу сьогодні до вас заїхати. Скажіть, на котру годину, – відповів Віталій.
Я назвав годину, і розмова на цьому завершилась.
У призначену годину він ще раз зателефонував, що вже тут, і я його зустрів біля майстерні.
– Іду від побратима, провідував його. У нього немає обох ніг. Це сумно, але він недавно оженився – це радісно.
З розмови я дізнався, що переді мною кіборг, що захищав Донецький аеропорт, “Сєвєр”.
Я здивувався, бо знаю, що псевдо “Сєвєр” мав молодий доброволець із Сумщини Сергій Табала, який загинув. Воїн роз’яснив. Всі, хто його знали, думали, що загинув саме він, тому дуже здивувалися, коли Віталій повернувся після чергового поранення живий. А псевдо «Сєвєр» – тому що він вісім років жив у Якутії. Згадки його були хаотичні, бо я все перебивав і допитувався, що з його пораненнями. На це він показав слід від снайперської кулі на правій скроні, додавши:
– Куля там, але після реабілітації голова болить менше.
Що пережив цей 43-літній чоловік? Поранення в голову, ліва рука на титановій пластині, ноги посічені осколками, слід від кулі в спині, контузія від розриву 150-мм снаряда, який прилетів у бліндаж… Але він знову має намір повернутися на Схід як розвідник 93-ї ОМБр “Холодний Яр”, 2-го батальйону, 6-ї роти.
Воістину з такими українськими патріотами ніякі путінські “їхтамнєти” цю землю не здолають. “Сєвєр”, як ми домовилися надалі його звати, багато чого мені розповів. Дуже непросте життя прожив цей воїн-доброволець. Тут і босяцька юність із тяжкими наслідками через порушення законів, розрив сім’ї, а головне – теперішнє його усвідомлення свого місця на цій землі та захист від “русскаво міра”.
Ось це останнє, мабуть, і є результатом довгих і непростих пошуків себе і свого місця на цій землі. Для “Сєвєра” – це Україна, котра стала найвищим, найвизначнішим мірилом його життя. Доки тривала наша розмова, я зробив начерк його портрета та подарував Віталію Голоті.

Валерій ФРАНЧУК

P. S.
За стінами своєї квартири чи майстерні спостерігаю за тими, кому “какая разніца”, які дудлять пиво під гидотний специфічний “русскій” шансон і при цьому ще й хизуються своєю “ватністю”, спостерігаю і за тими, хто йде розбивати лоба об підлогу УПЦ МП, яка підтримує російського агресора, і думаю: “Чому? Чому таке можливо в нашій країні, де йде війна?  «Русскій мір» забрав десятки мільйонів українських життів, він постійно нищив українську культуру, українську мову, він хоче взагалі знищити українську націю”.
Звертаюся до тих, кому є різниця, знайдіть тепле слово подяки для таких, як відважний воїн Віталій Голота, адже вони захищають нас від огидного, брехливого і жорстокого “русскаво міра”.

  



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ