Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2020 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


“Згадаємо”


СТОВБУНЕНКО-ЗАЇЧЕНКО Олександр (Сашко, Олекса) Васильович (13.08.1898, м. Біла Церква Київської губ., тепер Київської обл. – після 17.06.1961, Каліфорнія, США). Військовий, повст. отаман, кооп. діяч, скульптор, учитель; звання – хорунжий Армії УНР, сотник ОНО “Карпатська Січ” (з 6.02.1939).
15 липня 1924 р. писав: “В 1917 р. витримав іспит за 7 класів Олександрівської реальної школи в Полтаві. Того ж року поступив на агрономічний відділ Київського політехнікума при Політехнічному інституті. В 1919 р. повернувся до 1 Залізничного полку 3 стрілецької бригади, в якому знаходився з 1917 року. В 1920 р. інтернований” (“Життєпис”). 1920-го в т. Ланцут відвідував “художню студію з відділом ліплення” живописця і графіка Василя Крижанівського, вихованця Київської рисувальної школи.
У лютому 1921 р. у т. Ланцут узяв участь у створенні пам’ятника борцям за волю України (разом з декоратором, хорунжим Армії УНР Олексою Харківим). “На трисхідчатому постаменті встановлено триметрову піраміду, що завершується хрестом Львівського ставропігійського братства, – читаємо в дослідженні Олександра Колянчука. – Напис «Вірним синам України – Старшини. 1919 – 1920» оточує орнамент на зразок герба гетьмана І. Мазепи. З протилежного боку піраміди – горельєф роботи художника Олекси Стовбуненка: рушниця схрещена з козацькою шаблею, а під ними – шапка-кримка з китицею. Справа – степовий шлях, самітня висока тополя і хатка, ніби перенесена з берегів Дніпра...” У т. Стшалково керував “відділом ліплення” художньої студії, яку створив разом із дружиною Марією (читай її біографію у попередньому числі “НН”. – Ред.).
“Із Стовбуненком я познайомився 1918 р. в Києві за гетьмана П. Скоропадського, – розповідав художник Василь Перебийніс. – Стовбуненко був тоді в товаристві дочки чи родички кол. міністра [Бориса] Бутенка. Походив він з Білої Церкви. 1920 рік. Стовбуненко прибув із повстання проти большевиків з групою козаків (300 чоловік) до Бердичева в казарми Лисої гори. Саме в той час там стояла 6-та запасова бригада під командою полк. [Гната] Порохівського. Я служив при штабі бригади і мав можливість зустрічатися й говорити з Стовбуненком. Його козаків включили в бригаду, а «сот­нику» Стовбуненкові дали відпочинок. Згодом при бригаді назбиралось велике число українських старшин з різних розбитих частин української армії. Після інспекції ген. В.[севолода] Петрова була визначена спеціяльна комісія для провірки цього старшинського складу, щоб розіслати старшин до частин дивізії. Я був присутнім при цій перевірці. І от викли­кали С.[ашка] Стовбуненка. У нього на анкеті понаписувано Бог зна що, але після кількох запитань зразу виявилось, що він людина без військового знання. Пробую рятувати ситуацію й прошу комісію дати йому звання хорунжого, мотивуючи тим, що він прибув з повстання, у якому керував людьми, і хоч би за заслуги йому належиться старшинський ступень. Так і сталося – з умовою, що Стовбуненко повинен закінчити Юнацьку школу. Ми жили обидва в дружніх відносинах, і не раз довелось посміятися від щирої душі з його напрочуд фантастичних плянів. Запасова бригада, як вишкільна, мала завданням постачати доповнення 6-тій дивізії ген. [Марка] Безручка і в скорому часі була втягнена в бої. Влітку, одного пополудня, кавалерія Будьонного вдерлася через ліси на відтинок Житомир – Бердичів і зірвала там базу польської армії (тоді наших «союзників»). Польська залога втекла з Бердичева на Лису гору. Ми хоч зле озброєні, але мусіли зайняти бойові позиції. Стовбуненко мав боронити дорогу відступу Бердичів – Любар – Староконстянтинів. Тут він разом із сво­їми хлопцями продержався аж до наступного дня. Відбив кілька атак кавалерії Будьонного і дороги не віддав. Після цього випадку він став героєм. Бригада в боях відступала на Любар – Констянтинів. Стовбуненка я зустрічав ще кілька разів. Дух у нього був бойовий. Після бою під Сорокодубами ми розійшлися й зустрілися знову аж у Кракові 1921 р. [“Будучи у відділі Окремого кінно-гірного артилерійського дивізіону, що стояв у Кракові, вступив до Академії мистецтв” (“Життєпис”)]. Приїхав [Олександр] Стовбуненко до Кракова не сам, а з «козаком» Марком”. Це була його дружина Марія.
“Поступив Стовбуненко на відділ скульптури до проф. [Костянтина] Лящка” (цей відділ 10 р. раніше закінчив Михайло Гаврилко. – Ред.). Через важкі матеріальні обставини не міг щодня відвідувати академію. Врешті, з дружиною подалися до ЧСР. Кордон перейшли нелегально. У Празі “отримали стипендії й продовжували свої мис­тецькі студії”.
3 жовтня 1924 р. зарахований на екон. підвідділ екон.-кооп. відділу УГА в Подєбрадах. Військовий інвалід. Хворів. Через поганий стан здоров’я не зміг закінчити навчання. Постановою сенату 25 лютого 1931 р. звільнений із числа слухачів академії.
Читав лекції студентам із Закарпаття в Празі (20.08. – 30.10.1929). Звернувся із заявою про отримання громадянства ЧСР. Улітку 1930 р. дістав посаду договірного вчителя в с. Апшиця (округ Рахів), де працював до кінця 1938 року. В Апшиці купив землю. Дружина жила з ним. Діти: Василь (25.12.1926), Світослав (29.11.1928), Одарка (3.09.1930), Калина-Мая (16.05.1933).
“Кооперативну діяльність на Тячівщині розвивав скульптор Стовбуненко”, – писав Симон Наріжний (1930-ті), а Антін Кущинський додавав: “виробляв скульптурні річі”. Мешкав на Рахівщині в с. Вишній Апші (тепер с. Верхнє Водяне).
Приятель Пласту. 1934 р. під час побудови Гуцульського (пластового) табору в с. Верхньому Водяному біля Вел. Бичкова пластуни “збудували там ще й каплицю з п’ятикут­ною вежою (7 м. висока), після планів місцевого вчителя, інж. О. Стовбуненка”.
Батько жив у м-ку Остап’ї Хорольського пов., тепер Великобагачанського р-ну Полтавської області. В Остап’ї народився художник Федір Якович Стовбуненко (орієнтовно 1864 р.), напевно родич О. В. Стовбуненка, який і заохотив його до мистецтва. Федір Стовбуненко малював козаків-бандуристів, статечних і заможних українців, краєвиди із хатою, річкою та лебедями тощо. Зі збережених творів помітне місце займає картина “Козак-бандурист” (1890) (“Козак сидів не на землі, а на коні, при повному озброєнні – шабля, ратище, рушниця, кінь вороний б’є копитом землю, монументально височить фігура вершника на тлі вечірнього неба, у руках запорожця торбан, і чується: звучить з нього не сумна мелодія традиційних мамаїв, а героїчна торжественна музика”). Збереглася і картина “Козак Мамай” (1928). Ф. Я. Стовбуненко загинув під час Голодомору 1933 року.
У відділі скульптури Музею Визвольної боротьби України зберігалися твори О. Стовбуненка – “великих розмірів голова Т. Шевченка, (…) портрети гетьманів” та “інспіровані орієнтальним мистецтвом декоративні фігури”.
17 червня 1961 р. в Домі культурного осередку в Лос-Анджелесі (шт. Каліфорнія) відбулася мистецька імпреза, під час якої “про початки різьбарського мистецтва в Україні говорив п. Ол. Стовбуненко”.
Вічна слава!

Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ, Юрій ЮЗИЧ
Енциклопедія “«Подєбрадський полк» Армії УНР”, т. 3



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ