Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Полковник Сергій Вальдштайн


Полковник барон Сергій Вальд­штайн народився 22 вересня 1888 р. в Києві. У 1905 р. скінчив Першу київську гімназію, у 1909-му – Політехнічний інститут у Берліні, а в 1910-му – додатково в Києві. Восе­ни 1910 року був покликаний до ро­сійської армії, перебував у Лейб-гвардії Уланському полку, у 1912 р. в ранзі корнета скінчив Миколаївську кавалерійську військову школу, а в 1913-му – курс військових пілотів і як пілот брав участь у Першій сві­товій війні.
У травні 1917 р. полковник С. Валь­дштайн почав українізувати ескад­рон, у якому перебував, а потім і ці­лий Лейб-гвардії Уланський полк, з якого було створено 2-й кінний полк Запорозького війська ім. кошового отамана І. Сірка. З цим полком на наказ Головного отамана Симона Петлюри в листопаді 1917 р. він прибув до Одеси.
“30 листопада 1917 р. ранком, – читаємо в рукописі Покійного, – я зайшов до Української Ра­ди м. Одеси, що в той час місти­лася в Англійському клубі, щоб пре­дставитись військовому комісарові Одеської військової округи, яким був тоді Поплавко. Там зустрів я мо­го старого знайомого по партії – Володимира Чехівського і старого ук­раїнського діяча доктора Луценка, голову Української Ради в Одесі. З розмов з ними мені стало зрозумі­лим, чому Симон Петлюра наказав ме­ні виїхати з полком до Одеси.
Большевики ретельно підготов­лялися до захоплення влади в свої руки, чого не довелося довго чекати, бо вже вранці 1 грудня 1917 р. червона гвардія на Куликовському полі розпочала бій з українськими частинами. Ці останні складалися з 1-го кінного Гайдамацького полку під командою полк. Продьми, 2-го Гайдамацького полку під командою Бонч-Осмоловського і 3-го пішого Гайдамацького полку. Бої тривали до 3 грудня. Збольшевичені мат­роси “Алмаза” оголосили невтралітет, зайнявши позиції біля кафе “Робіна”, бо їхні кораблі стояли на внутрішньому рейді одеського пор­ту, а українізований дредноут “Воля” і міноносець “Звонкій” були на зовнішньому рейді, на них повівали синьо-жовті прапори, і вони фактично стримували “красу і гордість рево­люції виступити активно по боці чер­воної гвардії”.
Мене призначили обороняти Одеську українську раду. 3 грудня до Ради приїхали делегати від жидівсь­кого Бунду пп. Рузер і Хмель­ницький та запропонували припини­ти бої. На жаль, наші політичні діячі на це погодилися, хоч козацтво було іншої думки...
1 січня 1918 р. я був викли­каний до штабу, де були присутні Поплавко, В. Чехівський і д-р Луценко, які поінформували мене, що пе­редбачається поновний збройний виступ большевиків, який має на меті захоплення влади в Одесі, і що червона гвардія очікує прибуття до Одеси збольшевиченого автопанцерного дивізіону, який вже прибув до Акермана з Румунського фронту. Ме­ні було дано завдання або знищити цей дивізіон, або захопити його і привезти до Одеси. В ніч з 4 на 5 січня я це завдання виконав. Ко­ли я після цього зголосився до шта­бу Одеської Військової Округи, то там замісць військового комісара Поплавка застав нового командуючого округою, яким був добре зна­йомий мені ще з 1913 року полков­ник гвардії Михайло Омелянович-Павленко, пізніший командарм УНР і генерал-полковник…”
Бої з червоними за Одесу в днях 14 – 17 січня 1918 р., внаслі­док яких довелося залишити Одесу, короткий побут у Києві, поворот до Одеси, активна участь у підготовці повстання проти Гетьмана і в боях з денікінцями аж до моменту евакуа­ції аліянтських військових сил з Оде­си – це дальший вояцький шлях полковника С. Вальдштайна на одеському відтинку боротьби за Україну.
Залишивши вдруге Одесу, полковник С. Вальдштайн короткий час пере­буває в Галичині, а потім знову по­вертається на Київщину, де організує кінний загін ім. кошового отамана І. Сірка, на чолі якого на початку 1920 р. провадить низку боїв з червоними і білими російськими вій­ковими з’єднаннями, а потім у райо­ні Нової Ушиці вливається в лави 3-ї Залізної стрілецької дивізії.
В жовтні 1920 р. з огляду на стан здоров’я полковник С. Вальдштайн був звільнений від військової служби і прикомандирований до Міністерства закордонних справ як дипло­матичний кур’єр та висланий до Італії.
Повне прізвище Покійного – барон Сергій Вальдштайн фон Крейцшеіних. Деякий час, щоб не наражувати на небезпеку своїх рідних, що в той час перебували в Північній Росії, він уживав псевдонім “отаман Сірко”. Але це не помогло, бо в 1923 р., перебуваючи вже в Італії, він одержав певні відомості, що його батько і мати були заарештовані й вивезені невідомо куди і що в Мур­манську 1922 р. був розстріляний його молодший брат, також і решта родини зникла невідомо куди.
Не виконали б ми свого побратимського обов’язку супроти покій­ного побратима, оскільки б не зга­дали тут його активної діяльности на громадському відтинку на емігра­ції. Св. пам. полковник С. Вальдштайн був одним із засновників Союзу був­ших українських вояків у Канаді і протягом перших 15-ти літ існуван­ня союзу був його комендантом. Він старався згуртувати в рамах со­юзу вояцькі сили, розкидані по розлеглих теренах Канади, пов’язати їх з військовою еміграцією в інших кра­їнах, і передовсім у Європі, натхну­ти життя союзу ідейним вояцьким змістом, у якому завжди домінували в інтереси Української визвольної боротьби.
Будучи довший час також комендантом 1-ї Станиці СБУВ, ста­рався, щоб його монтреальська ста­ниця завжди була першою у вико­нанні всіх обов’язків, які покладав на неї статут, директиви проводу СБ­УВ та інтереси української спільноти у Канаді. В останніх роках свого жит­тя очолював також монтреальські відділи Товариства українських інженерів і Товариства сприяння УНРаді.
Над свіжою Його могилою (помер 1967 р. – Ред.) склонімо низько наші чола і назавжди збережімо пам’ять про нього у на­ших серцях!

І. ЛИПОВЕЦЬКИЙ

І. Липовецький. Полковник Сергій Вальдштайн // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1967. – Серпень – вересень. – Ч. 17 (36). – С. 19 – 20.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ