Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Два різних народи


Переклад з московської

У ставленні росіян до українців та України приховане щось ключове, доленосне – для нас, росіян. Для росіян Україна – точка постійного притягання, ревнивої уваги, об’єкт поглинання як чогось “споконвіку свого” та переробки за власним (жахливим. – Ред.) образом і подобою. Ніщо так не дратує росіян, як очевидні розходження з українцями в мові, менталітеті, культурі, історичному досвіді. Якщо росіяни й визнають ці розходження, то лише на рівні, скажімо, різниці між мешканцями Владимирської та Рязанської областей, але аж ніяк не як двох різних народів.
Саме ставлення до України – не до Балтії чи Кавказу – визначальне для російської імперської свідомості. Як тільки росіяни відкриють для себе, що українці – це справді інший народ, – імперський міф розвіється, а з ним неминуче скінчиться й імперія.
Треба сказати, що на словах росіяни завжди готові визнати, що українці – народ, але – увага! – “братній народ”. За цією лукавою формулою приховане тверде переконання, що росіяни й українці – один народ, покликаний жити в одній державі зі столицею в Москві. Говорячи про “братній народ”, більшість росіян сприймають українську мову й українство як прикре непорозуміння, історичний вивих, що виник завдяки поганим впливам Литви й Польщі. Росіянам ніколи не спаде на думку, що оцим вивихом є вони самі…
Нас вивихнула татарщина. Ще в ХІІІ ст. виникли протилежні історичні вектори, які визначили подальше формування українських і російських народів. Перший вектор – боротьба проти Орди в союзі з Європою, другий – боротьба проти Європи в союзі з Ордою. Персоніфікувалися вони в особах Данила Галицького й Олександра Невського.
Перший вектор – природний і логічний у культурно-історичному плані. Другий вектор – найглибше перекручення з тяжкими наслідками: культурними, державними, історичними, психологічними, моральними. І якщо король Данило – знакова постать української історії, то прийомний ханський син Олександр Невський – знакова постать Росії, її “ім’я”. Цивілізаційна ворожнеча визначена вже цими двома історичними особистостями.
Наскільки Данило Галицький несхожий на Олександра Невського, настільки українці несхожі на росіян – у ставленні до права, волі, власності. Якщо українська самосвідомість історично тяжіє до Європи, то традиційна російська самосвідомість сприймає Європу з ворожістю, недовірою й заздрістю, зворотним боком якої є месіанська зарозумілість і викривальний пафос до “прогнилого Заходу”.
Європа для росіян – це “загублений рай”, звідки їх вирвали татарським арканом. Саме конфлікт між споконвічною європейською природою й нав’язаною азіатчиною визначив російський психотип, його комплекси й фобії. Звідси всі російські неврози – від пияцтва до більшовизму. Втративши Європу, росіяни не змогли її забути, вони її зненавиділи, полюбивши своє історичне нещастя – азіатчину.
Це психологічне й розумове перекручення називається російським патріотизмом. Україна ж завдяки Литві і – так-так! – Речі Посполитій зберегла причетність до Європи, збереглася як Русь у справжньому сенсі цього поняття. А ми втратили споконвічну цивілізаційну ідентичність. Оце і є предметом нашої російськості, точніше, московитських ревнощів, це визначає наше ставлення до України.
Ще під час Переяславської ради 1654 року, отого горезвісного “возз’єднання”, зустрілися два різних народи, що говорили мовами різних культур. У Переяславі козаки наполягали, щоб і цар присягнув козакам, що дотримає їхні вольності. Тобто козаки діяли як типові носії західної правової культури. Звичайно, це викликало обурення московської сторони, яка заявила, що “в нас не повелося, щоб царі давали підданим присягу, а вольності ваші государем дотримані будуть”. Та козаки Москві не надто вірили: чотири полки цареві в Переяславі так і не присягнули, а інші Хмельницький примусив.
Як Москва дотримала козацькі вольності, знаємо: всіма силами вона намагалася усунути українське “історичне непорозуміння”. Незабаром після Переяславської ради почалася московизація України: насадження воєвод, згортання міського самоврядування, утиск козацтва, заохочення доносів тощо. 1662 року було створено Малоросійський приказ, яким безпосередньо керував цар. Через нього цар затверджував претендентів на гетьманство, насаджував московських воєвод в українські міста, будував фортеці в Україні, спрямовував дії московських і козацьких військ. Крім того, це відомство наглядало за діяльністю гетьмана й контролювало всі контакти українців з Московією. Про Переяславські угоди в Кремлі вже не згадували.
1709 року проведено показовий геноцид у Батурині. Це була відповідь Петра I на спробу гетьмана Мазепи відстояти залишки суверенітету України. Потім відбулося два знищення Запорозької Січі – Петром і, остаточне, Катериною. Україну перетворили в набір губерній, населення яких царі намагалися зросійщити. Нарешті, сталінський Голодомор завдав нищівного удару Українському національно-визвольному рухові.
Якби Московія свого часу ввійшла до складу України, ми, росіяни, жили б тепер у Європі, не маючи у своїй історії ГУЛАГу та іншого мерзенного історичного досвіду. І сама історія Європи була б іншою.
Культурно-історичні генези росіян і українців різні, навіть протилежні. Ми, росіяни, небезпечні, бо несемо в собі якусь руйнівну заразу, і тому нас цураються всі, хто живе на Заході: українці, народи Прибалтики, білоруси…
Мовні розходження між росіянами та українцями очевидні й значні. Мови в них, звичайно, споріднені, але, скажімо, сербська мова теж споріднена з російською, однак нікому з нормальних людей не спаде на думку вважати сербів і росіян одним народом. До речі, у сербів і хорватів мова та сама, але народи ці аж ніяк не братні, а цивілізаційно різноспрямовані. Скажуть: їх розділила релігія. А серби і чорногорці? Одна мова, одна віра. Розходжень між ними суттєво менше, ніж між росіянами й українцями. Проте, незважаючи на прагнення Сербії розглядати Чорногорію як своє продовження, чорногорці вважають себе окремим народом.
Нам, росіянам, настав час усвідомити, що набуття Україною незалежності закономірне. Це історична справедливість, яку нам треба зрозуміти і прийняти. Якщо збагнемо, що Україна – інша країна, справжній закордон, – це допоможе нам пізнати і звільнити себе, спробувати створити нову російську ментальність – без імперських і антизахідних стереотипів.

Олексій ШИРОПАЄВ
Москва

Довідка про автора
Народився 23 серпня 1959 р. в Москві. Російський публіцист, поет, націоналіст, неоязичник. Закінчив Московське художнє училище. Критик імперської ідеології Росії. Автор книги “Тюрьма народа: Русский взгляд на Россию” (М., 2001) та низки інших.
Погляд на цю проблему озвучено в романі “Скарб Ярослава”. “Київ страшенно потрібний москвинам для власної самоповаги… – пише автор. – Без Києва вони мусять погодитись із необхідністю шукати свою ідентичність і писати свою нову історію. Народові, корiння якого у фiнських племенах мордва, меря та весь, треба будувати кордон не на рiчцi Амурі, а десь в Уральських горах”.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ