Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Віктор Володимирович Артемюк


(24.08.1972 – 5.09.2017)

Я не часто зустрічав таких відданих шанувальників української старовини. Наша багатолітня дружба збагатила мене історичними і краєзнавчими знаннями, сильними емоціями від подорожей мальовничими долинами нашої Бог-ріки та прадавніми лісами. Вікторовим знанням могли би позаздрити випускники історичного факультету та мистецтвознавці. Він пишався, що походить із прадавнього роду гончарів Кам’яногірки та Гущинців Калинівського району Вінницької області. З дитинства збирав старожитності – по полях та берегах струмків не раз знаходив кам’яні сокири, пряслиця, залізні наконечники списів і стріл. Його вабили розповіді літніх людей про старовину.
Ми познайомилися на ґрунті розмов про документальну спадщину УНР (світлини, марки, паперові гроші 1918 – 1920 рр.). А далі з’ясувалося, що Віктор добре знає ту місцевість, де в 1920-х панував отаман Яків Орел-Гальчевський.
Якраз напередодні я вивчив книгу Романа Коваля “Отаман святих і страшних”. Був вражений, що мій новий знайомий сам збирає відомості про повстанців. І його непотрібно було переконувати, хто насправді був бандитом…
Після прочитання книги “Отаман святих і страшних” Віктор Артемюк швидко зробив сенсаційне відкриття. Він ще раз опитав літніх лісників і встановив, де розташовувався Кипорів Яр – місце таборування загону отамана Орла (далекі околиці с. Пиківської Слобідки Літинського району). Віктор із радістю погодився показати це місце пошуковій експедиції Історичного клубу “Холодний Яр” на чолі з Романом Ковалем. Зустріч холодноярців із Кипоровим Яром відбулася 30 квітня 2004 року.
Тоді ж Віктор Артемюк вступив до лав організації. Навесні 2005 р. завдяки консультаціям зі старожилом Борисом Байдачним у лісових хащах і мереживі ярів він віднайшов землянки козаків-повстанців. До них у 1920-х діти з патріотичних селянських родин носили пакунки з їжею.
Завдяки Вікторовим дослідженням підтвердилися факти збройної боротьби Якова Гальчевського в околицях Кам’яногірки: бій поряд із “кацапським присілком” у квітні 1921 р., драма із братами Патлаями, коли менший брат, козак отамана Орла, застрелив старшого (лісничого) за службу чекістам (збереглася назва урочища Патлаївка), таборування загону повстанців у місцевості Кругла, де, зокрема, було страчено червону шпигунку. У лісах віднайшли місце запеклої перестрілки “дев’яти боїв” отамана Орла на початку 1922 року.
Віктор Артемюк прагнув увічнити пам’ять Якова Гальчевського та його козаків. Спочатку ми планували закріпити металеву табличку на стовбурі міцного дерева поряд із землянками. Але це місце – далеко від шляхів та осель, у важкодоступній зоні. Тому обрали узбіччя дороги з Пиківської Слобіди в бік Іванополя – Уладівки, яка перетинає відгалуження Кипорового Яру і ніби є воротами до нього. Віктор знайшов у Калинівці художника і бригаду каменярів, які виконали та встановили пам’ятний знак у червні 2008 р., про що тоді повідомляла “Незборима нація”.
Під час зйомок документального фільму “Роман Коваль: Повернення правди. Отаман Орел-Гальчевський” навесні 2016 р. Віктора було увічнено в кінокадрах хроніки якраз біля цього пам’ятника. Ми знову можемо побачити його і почути…
Мій друг завжди пишався, що дати його особистого життя перегукуються із знаменними для України подіями: 24 серпня – день його народження, а 22 січня народився син Артем.
Проголошення Незалежності України 1991 року Віктор зустрів у війську в Івано-Франківську, де проходив строкову службу. Із радістю розповідав, як вояки перешивали старі знаки розрізнення і ґудзики на нові, українські. Розповідав, як пізніше перевівся на контрактну службу з патріотичного гарнізону Івана-Франківська до прорадянської частини у Вінницькій області, де на нього поглядали як на “західноукраїнського націоналіста”. Так, він був націоналістом, бо з дитинства чув про Голодомор і його справжні причини, від рідних знав про “чорний воронок” і долю розкуркулених, про те, що “совєтскіє партізани” не стільки полювали за німцями, як знущалися з безневинних людей.
Військова служба закінчилася для Віктора після випадкового ДТП та операції на серці. Багато років жив зі штучним клапаном…
Проблеми зі здоров’ям не завадили йому взяти участь у революційних подіях, зокрема у блокуванні бази “Ягуара” в Калинівці. 21 лютого 2014 р. він зателефонував мені й радісно повідомив новину:
– Тарасе, ми щойно скинули пам’ятник Леніну!
– А в нас громлять офіс компартії! – з не меншою радістю відповів я.
Віктор Артемюк любив Україну дієво! Він вивчав та оберігав пам’ятки, по крихтах збирав краєзнавчу інформацію, брав участь у перепохованні вояків, заохочував родину і друзів мандрувати Україною. Дружина Ольга та син Артем були його однодумцями.
Як і личить козакові, вмів поводитись із кіньми, любив стріляти. Зневажав російську церкву. Хоч і дотримувався “народного християнства”, проте поважав Рідну Українську Віру та дохристиянські пам’ятки. Разом з місцевими краєзнавцями збирав відомості про місце битви на Синіх Водах 1362 р. і дійшов висновку, що вона відбулася поблизу річки Снивода у Вінницькій області.
Віктор щиро цікавився долею людей минулого. Він із захопленням перечитав чи не всі видання Історичного клубу “Холодний Яр”. Його хвилювали долі репресованих, загиблих вояків, призабутих митців і життєві історії тих, хто поглядає на нас зі старовинних фотографій. Так само щиро він ставився до своїх друзів. Безкорисливо допомагав усім. Жертвував кошти на Майдан та на вояків АТО. Встиг побудувати гарний будинок для родини. Подружжя Артемюків гостинно відчиняло двері для друзів і мандрівників. У всьому підтримувала сина і мама – Павліна Миколаївна, для неї смерть сина стала особливо тяжким ударом.
Друже, ми з тобою пройшли десятки кілометрів рідним Поділлям! Ти показав мені давні городища, дивовижні кургани, місця повстанських криївок, чарівні куточки природи. Ми не один раз ділили порівну кухоль води, кусень хліба із салом і яблука з твого садка! Дякую, Друже, за все!!!
4 вересня я востаннє зустрівся з Віктором, подарував йому два томи “Подєбрадського полку” Армії УНР”. Він сказав:
– Прочитаю… Якщо житиму.
Віктор повертався додому в Калинівку з кардіологічного відділення лікарні ім. Миколи Пирогова, де пройшов обстеження. Лікарі були стривожені. І сказали йому терміново їхати в Київ на операцію…
Серце Віктора зупинилося раптово вранці 5 вересня.
Поховали козака в рідній Кам’яногірці на сільському цвинтарі поруч із батьком Володимиром. Навколо розкинулися повстанські ліси, які він так любив, де лунали сальви козацьких рушниць…

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Тарас БЕДНАРЧИК



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ