Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Героям - слава!


Ярослав Володимирович Бондар-“Фестиваль”
(29.12.1986, с. Губник Гайсинського р-ну Вінницької обл. – 24.10.2017, Світлодарська дуга, Донбас)

Коли в дитинстві його друга почали бити троє, Ярослав, знаючи, що не встоїть проти кремезних чоловіків, вступився за товариша. Виштовхав його плечем і прийняв усі удари на себе. Його тоді сильно побили, але друга захистив…
Ярослава мобілізували в шосту хвилю. Півроку перебував на полігоні в Житомирі, потім служив у 122-му Окремому аеромобільному батальйоні 81-ї Окремої аеромобільної бригади. 7 місяців воював в Авдіївській промзоні. Після того як бригаду вивели на ротацію, демобілізувався. Хоч опинився вдома, але думкою завжди був з тими, хто залишився “на нулі”…
21 вересня 2017 р. підписав із ЗСУ контракт. Став номером обслуги гранатометного відділення 1-го взводу 1-ї штурмової роти 24-го Окремого штурмового батальйону “Айдар”. За місяць в “Айдарі” створив незабутню атмосферу якоїсь чарівної веселості...
Уранці 24 жовтня поспішив рятувати хлопців, які підірвалися на міні. І підірвався сам. Поховали козака в Літині. Залишив у смутку матір Галину, брата Євгена і кохану дівчину Олену.
На поминках товариші не могли стримати сліз. Вони плакали не соромлячись, адже сльози ці були за людиною, яку любили всі.

 

Руслан Віталійович Півень
(16.01.1991, с. Острійки Білоцерківського р-ну Київської обл. – 28.09.2016, промзона м. Авдіївки Донецької обл.)

2009 року закінчив Техніко-економічний коледж Білоцерківського національного аграрного університету. З початком війни, у першу хвилю мобілізації 2014 року, призваний до 72-ї Окремої механізованої бригади.
Снайпер 9-ї роти 3-го батальйону 30-ї Окремої механізованої бригади. Учасник боїв біля с. Степанівки та на Савур-Могилі. Після демобілізації підписав контракт. Працював інструктором у 199-му Навчальному центрі повітряно-десантних військ.
Дуже гарно малював. Захоплювався татуюванням. Планував вступити до військового училища. Згодом був відправлений на підсилення до 122-го батальйону 81-ї Окремої аеромобільної бригади.
Був добрий і людяний.
Загинув від пострілу ворожого снайпера.
Залишив у смутку маму Людмилу, батька Віталія та молодшого брата Романа…
Поцілуй мене, мамо. Не плач, ти знаєш, що я чекатиму тебе. Ти знаєш, що я люблю тебе... Я відчуваю, як померло твоє серце, як згасли твої очі. Мамо, я пішов, але я залишуся. Я буду з тобою завжди.
Обійми мене, тату. Я намагався бути справжнім чоловіком, як ти вчив мене з дитинства, я став воїном, я воював до останнього подиху, ти можеш пишатися мною.

 

Іван Омелянович Дубей-“Дівіді”
(20.01.1988, с. Ворона Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 7.12.2017,
м. Дніпро)

Він був людиною зі щирим серцем. Обожнював дітей. Охоче виконував функцію няньки.
На війні – кулеметник 8-го Окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади. Перед першим заходом у зону бойових дій (у Мар’їнці) його призначили командиром бойової машини піхоти.
Відслужив, повернувся додому. Побувши із півроку серед рідних, підписав контракт із ЗСУ. Його позивний – це жартома перекручений варіант слова “ВДВ”, адже в тих військах він раніше ніс службу.
Іван ніколи не втрачав оптимізму. Для товаришів завжди знаходив і добре слово, і міцне плече підтримки. Він навіть на війні сяяв. Це було сяйво великого серця.
Але настав третій день грудня і все скінчилося –  ворожий снайпер поцілив у голову. Трапилось це в Луганській області.
Івана евакуювали до Дніпра. У лікарні ім. Мечникова він 4 дні перебував без свідомості, а 7 грудня зачинив за собою двері, які ніколи і ніщо вже не відчинить.
Він залишався людиною до кінця. Справжньою, чуйною, всередині якої жевріли вуглинки доброти, що не обпікали, а зігрівали всіх навколо, даруючи їм відчуття щастя.
Поруч із ним люди починали мимоволі усміхатися, а діти припиняли плакати.
20 січня йому виповнилося б 30 років…
Вічна пам’ять!

Ян ОСОКА

 

Спочивай з миром, брате!

Важка втрата для нашого підрозділу: 4 грудня ворог України забрав життя нашого бійця – 1-ї Штурмової роти ДУК “Правий сектор” – друга “Казаха”. Він переїхав із Казахстану в Україну, вивчив мову. Став на захист нашої країни. Був найстаршим бійцем підрозділу.
Він мав величезний бойовий досвід, був прикладом для багатьох.
Пройшов довгий бойовий шлях у лавах 1-ї Штурмової роти.
Віддано, з неймовірною жагою звільнення українських територій боровся проти ворога України до останньої хвилини свого життя...
“Я воюю за Україну не для того, щоб померти. А для того, щоб потім щасливо жити!” – казав він.
Спочивай з миром, брате!

Дмитро КОЦЮБАЙЛО

 

Шановні читачі “Незборимої нації”!

У грудневому числі нашої газети сталася прикра помилка: до біографії загиблого Максима Перепелиці ми поставили світлину загиблого Дмитра Литвинчука. Просимо вибачення в рідних і друзів героїв. Хочемо виправити помилку.
Публікуємо світлини десантників 95-ї Окремої десантно-штурмової бригади, які загинули 25 листопада біля Верхньоторецького Донецької області, – снайпера Максима Олеговича ПЕРЕПЕЛИЦІ із с. Давидівки Хорошівського району на Житомирщині (28.11.1990 – 25.11.2017) та сержанта 2-го десантно-штурмового батальйону Дмитра Юрійовича ЛИТВИНЧУКА із с. Крученця Черняхівського району Житомирської області (1992 – 25.11.2017).
Товариш по службі Артур розповів про Максима: “Він був справжнім патріотом своєї країни. Завжди у всьому бачив позитив та сподівався на краще. В АТО він поїхав не перший раз. Він хороший брат і син, який був надійною опорою для своєї родини. Він справжній друг, який будь-коли був готовий прийти на допомогу”.
“Ти запам’ятаєшся всім посмішкою, яка була завжди у тебе на вустах”, – написав про Дмитра Литвинчука Валерій Ільченко.

Редакція



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ