Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2018 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Микола Юрійович Коц


(4.12.1930, с. Гуща Любомльського р-ну Волинської обл. – 25.01.2017, Луцьк)

Більшовики розорили господарство його батька, брат Іван загинув у таборах Півночі. У листопаді 1940 р. сім’ю виселено на територію Польщі. За німецької окупації родина повернулася в Гущу. Село пограбували червоні партизани, а німці спалили. Родина Коців мало не загинула від диму в підземеллі...
20 липня 1944 р. в село вступили радянські війська. Їхнє господарство нова влада знову розорила. 8 січня 1947 р. батька засудили до 10 р. позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 5 р. позбавлення громадянських прав, а сім’ю викинули з хати, забрали всі продукти. Микола викопав землянку, жив у ній з матір’ю та двома сестрами. Збирав гриби, ягоди, жолуді, ловив рибу, тим і живилися. Зиму 1948 – 1949-го прожив у порожній цистерні. Захворів на плеврит.
1 жовтня 1950 р. Миколу забрали до війська. Заморена голодом, у березні 1951 р. померла мати. Служив на Далекому Сході. Хворів на туберкульоз кісток. 1952 року комісований. Лікуватися не мав за що.
Ходив у райцентр Головине у вечірню школу. Закінчив сім класів. Далі навчався в заочній середній школі, ходив у Любомль (за 14 км!) до вечірньої школи.
У 1957 р. вступив на економічний факультет Сільськогосподарської академії в Києві, закінчив її 1962 року. Паралельно навчався заочно на механіко-математичному факультеті Київського університету (закінчив 1966 р.). Обстоював навчання українською мовою. Мав щастя ознайомитися з “Історією України-Руси” Михайла Грушевського.
З 1962 р. працював у Копичинському сільськогосподарському технікумі. У міру можливості захищав студентів, давав їм читати літературу довоєнних видань, збирав дані та вів записи про боротьбу УПА за незалежність, примусову колективізацію, записував уривки передач радіо “Свобода”.
У Києві в 1966 р. списав із журналу “Дукля”, що виходив у Словаччині, вірші Василя Симоненка, зокрема “Курдському брату”, якого трансформував як “Українському брату”. Слово “шовінізм” замінив на “комунізм”, “курде” – на “брате”, у рядках “Як упаде в роззявлену могилу Останній на планеті шовініст” замінив на “Останній на Вкраїні комуніст”. Переписав вірш друкованими літерами на картоні, намалював тризуб, сфотографував і виготовив близько сотні примірників листівок. Поширював їх у Тернополі, Хмельницькому, Волочиську, Кременці, Дубні, Луцьку, Нововолинську, Турці, Києві, на Рівненщині.
Давав читати листівку декому зі своїх учнів. Його запідозрили, шляхом шахрайства взяли відбитки пальців, влаштовували таємні обшуки і провокації, але ніхто з учнів не видав свого вчителя.
26 жовтня 1967 р. в м. Заліщиках Миколу заарештували – з листівками в кишені.
Допитував начальник Тернопільського обласного управління КҐБ полк. Ступак. Справу вів слідчий Бідьовка. Йому не вдалося встановити жодного прямого свідка “антирадянської агітації” М. Коца.
9 квітня 1968 р. в Копичинцях і Хоросткові, де раніше працював Микола, відбулися “збори громадськості”, які вимагали суворого покарання. Було запущено чутки, що Микола – американський шпигун, а його покійний брат Іван – ворог народу (хоча він був уже реабілітований), а батько – куркуль.
На суд 11 квітня батька, брата Андрія і сестру не допустили. Вирок максимальний: 7 р. ув’язнення та 5 р. заслання за ч. І ст. 62 КК УРСР. Побачення з батьком, братом Андрієм і сестрою Ганною тривало менше 20 хвилин.
6 червня відправлений етапом у мордовські табори. 29 червня прибув у табір № 11 (Явас). Працював у полірувальному, диванному цехах, де потерпав від шкідливих випарів і пилу. Занедужав на серце, лежав у лікарні…
9 серпня 1972 р. разом з великою групою політв’язнів в умовах надсекретності етапований на Урал, у пермський табір № 35. Напередодні етапу на заслання його ізолювали і піддали кількаразовому обшукові з принизливими процедурами – щоб нічого не вивіз “на волю”.
26 жовтня 1974 р. вивезений із двома валізами і мішком книг у Томськ. Через місяць прибув літаком у м. Тегульдет на сході Томської області. Тривалий час не міг ніде влаштуватися на роботу, потерпав від морозів і голоду. Працював на цегельні, пилорамі, електростанції… Його відвідували кагебісти, шукали “порозуміння”. Мав клопіт із телеграмами українською мовою, з передплатою преси. Жити доводилося в середовищі кримінальних засланців…
13 вересня 1979 р. М. Коц повернувся в Луцьк. 5 місяців не міг ніде влаштуватися на роботу, жив у брата та сестри. Рідних весь час шантажувала влада…
Мусив піти на 5-місячні курси кранівників. 5 років працював на будовах у різних містах області. Не вступав у профспілку, не ходив на вибори і суботники.
Коли настала “перебудова”, Микола Коц часто їздив до Києва і Львова.
Влітку 1988 р. на мітингу подав В’ячеславу Чорноволу заяву в Українську гельсинкську спілку (датував її днем свого арешту). Створив Волинську філію УГС. Проти нього здійнялася хвиля публікацій у місцевій пресі, що він, мовляв, кримінальний злочинець, а батько його був куркулем.
Микола Коц – член-засновник Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (3.06.1989), Української республіканської партії (29.04.1990). Розробив програму дій обласної організації, але через незгоду з обласним керівництвом відійшов від неї, вступив до КУН, але з тих же причин вийшов із членства.
Реабілітований.

Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група

Від редактора
Я знав Миколу Коца – як члена УГС та УРП. Ми з ними були однодумці. Тихий, врівноважений, твердий і принциповий – таким він залишився в моїй пам’яті. Вічна пам’ять!



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ