Я уважно перечитав передмову до 2-го тому “Подєбрадського полку” Армії УНР”. Ви, пане Романе, чітко сформували новий підхід до етики наукових досліджень з історії України. Справді, офіційні науковці часом залишають поза увагою долі “простих людей”. Для таких науковців коротка згадка в біографії “пройшов всі походи війська у рр. 1919 – 1920” чи “учасник захоплення Вознесенська у квітні 1920” може мало важити в порівнянні з причетністю іншої особи до Центральної Ради чи апарату Директорії...
Ви вдало перенесли акцент на енциклопедичну каталогізацію усіх (!) учасників українського руху, де почесне місце повинні посідати ті, хто тримав зброю у руках.
Сакральними для національної пам’яті повинні бути імена не лише вояків, а й пастушків-розвідників, сестер милосердя, матерів, які благословляли хлопців йти у смертельний похід, господарів, що надавали свої хати для перепочинку захисників, годували їх, переховували...
Ви конкретно та яскраво виклали завдання для нас, науковців. Ваша передмова – це справжній урок поводження з персональними даними людей минулого з позиції відповідальності за історичну справедливість і долю всього народу – “і мертвих, і живих, і ненарождених”!
Повторюсь: Ви виклали нові етичні вимоги до історичних досліджень. Нехай науковці переймають Ваші стандарти!
Два томи “Подєбрадського полку” Армії УНР” – це духовний пам’ятник нашому народові, що намагався визволитися з російської неволі!
Зустрічі з людьми минулого невипадкові. Вони притягують нас, а ми – їх. Сподіваюся, що ми всі зустрінемося на тому світі й матимемо можливість дізнатися один про одного, “отримаємо відповіді на всі запитання”, побуваємо на місцях битв. Якщо, звісно, заслужимо своєю працею!
Тарас БЕДНАРЧИК, к. філос. наук
Вінниця |
