Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


НЕСТЕРЕНКО (НЕСТЕРЕНКОВА) Марина Олексіївна


НЕСТЕРЕНКО (НЕСТЕРЕНКОВА) Марина Олексіївна(30.09.1897, с. Єзери (Язьори) Должанської вол. Чериковського пов. Могилівської губ., тепер Чериківського р-ну Могилівської обл., Білорусь – 11.11.1948, м. Регенесбург, Німеччина). Сестра-жалібниця (1914 – 1915), підпільниця, громадський діяч, перекладач, педагог; завідуюча харчовим пунктом для біженців на ст. Соколівка (1915 – 1916), перекладач Надзвичайної української місії та при Головному управлінні Генерального штабу Армії УНР (1919), вчитель вищої початкової школи та скарбник “Просвіти” м-ка Смотрича Кам’янецького пов. (09.1920), службовець Міністерства народної освіти та Української гімназії (м. Тарнів, Польща, 11.1920).
Білоруської національності. Народилася в сім’ї князя Олексія Оболенського та Олени з Кдітерів (?). Її батько був противником царського абсолютизму, сповідував ліберально-демократичні погляди. У дитячому віці познайомилась із Львом Толстим. Спілкувалася з особами царського роду. Зустрічалась із Григорієм Распутіним.
1907 року вступила до Маріїнської жіночої гімназії в Могилеві, звідки перевелася до Кембриджа, де закінчила 4 класи (1910). 7-й клас закінчила з великою срібною медаллю (“з правом на золоту”) та фаховий 8-й – при Дворянському ін-ті шляхетних дівчат ім. Олександра ІІІ (Москва, 1914). Власним коштом створила шпиталь, де працювала сестрою-жалібницею (1914 – 1915). У першому шлюбі – за Дмитром Кропоткіним. Лютнева революція застає її в Києві. Під її впливом стає українською патріоткою. Сказала, що в цьому немає нічого дивного, адже рос. княжі роди здебільшого з України, з Києва, це все нащадки київського князя Володимира Мономаха. “Я тільки вернулася до свого краю і народу, з якого вийшли мої предки”.
З грудня 1918 р. працювала в департаменті імпорту Міністерства торгу й промисловості УНР. Як перекладач торговельної місії відвідала Угорщину, Австрію та ЧСР (01.1919). У Кам’янці-Подільському працювала при Генеральному штабі Армії УНР як зв’язкова з повстанцями (1919). Вкотре перейшовши фронт, захворіла тифом та залишилась у Києві. 1920 року більшовики вбили її чоловіка – князя Дмитра Кропоткіна.
Після ліквідації дипломатичної місії працювала у Варшаві при Надзвичайній українській місії. Інтернована до табору м. Каліша, де 6 вересня 1924 р. вийшла заміж за Панаса Нестеренка. У “Перебізі життя” зазначила: “Українка по чоловікові, по походженню білоруска”.
З 28 листопада 1924 р. – в ЧСР. Народила сина Олексу. Прийнята на кооперативний відділ економічно-кооперативного ф-ту УГА в Подєбрадах (16.12.1925). Дипломна робота “Роля держави, самоврядування за кооперації в агрокультурних поліпшеннях” (керівник дипломної роботи – проф. Олександр Мицюк). В особовій справі диплома не виявлено.
У посмертній згадці зазначено, що вона “виховала для України двох синів”, а як людина була “щирої вдачі та доброго серця, що відгукувалося на всяку чесну громадську справу. Була прямодушна, проста, рішуча, безстрашна, незалежна. Любила в людях правдивість, ненавиділа всяке плазунство, безхребетність, безхарактерність. До кінця лишилася вірною українкою, не втратила бадьорого оптимізму. “Вічна їй пам’ять, що з чистого ідеалізму возлюбила Україну, за неї боролась і жила вірою, що прийде час волі українського народу”.

Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ, Юрій ЮЗИЧ
З т. 2 енциклопедії “Подєбрадський полк” Армії УНР”



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ