Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Лютневий календар


1 лютого 1897 р. у м. Лохвиці народився Антін Кущинський, сотник Вільного козацтва та Армії Української Держави, член управи Кременчуцького т-ва “Просвіта”, командант Гуцульського коша Карпатської Січі у 1939 р., редактор журналу “Українське козацтво”.

1 лютого 1897 р. у Новоархангельську, тепер Кіровоградської області, народився Євген Маланюк, сотник Армії УНР, ад’ютант командувача Дієвої армії УНР, визначний український поет, лицар Хреста Симона Петлюри.

2 лютого 1882 р. у с. Великі Бірки, тепер Тернопільського району народився Петро Бігус, сотник Галицької армії, диригент.
 
5 лютого 1879 р. у с. Чумаки, тепер Дніпропетровської обл., народився Микола Капустянський, один із творців українського війська в добу Центральної Ради та УНР, генерал-хорунжий Армії УНР, член УВО, співорганізатор ОУН. 6 лютого 1899 р. у Львові народився Юрій Сидурко, стрілець УСС, бунчужний Армії УНР, учитель. У січові стрільців пішов у 15 літ. 1917 року зголосився до Київських січових стрільців. Брав участь у бою під Мотовилівкою. Згодом у бою за Україну дістав поранення.

6 лютого 1986 р. в Німеччині помер Любомир Макарушка, поручник Галицької армії. Учасник “усіх походів і боїв” УГА. Доктор економічних наук, член дирекції видавництва “Червона калина”, посол до польського сейму.

7 лютого 1971 р. у Канаді помер Борис Монкевич, старшина 1-го козацького ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку, автор спогадів “Похід Болбочана на Крим”– про славу української зброї, про звитяжний шлях Війська Запорозького нової доби від Києва до Харкова – через Яготин, Гребінку, Ромодан, Лубни, Полтаву, а потім на Крим і Донбас. Хорунжий Монкевич пройшов цей шлях зі зброєю в руках, а отже, його спогади особливо вагомі.

8 лютого 1950 р. помер Вартоломій Євтимович, співорганізатор Українського військового клубу ім. Павла Полуботка, соратник Миколи Міхновського, полковник Армії УНР, заступник начальника старшинської школи УНА, автор споминів.

ГРИГОР’ЄВ (СЕРВЕТНИК) Матвій (9.02.1884, с. Заставля (передмістя м. Дунаївців), тепер Хмельницької обл. – 27.07.1919, м. Сентове, тепер Кіровоградської обл.). Командир Херсонської дивізії Армії УНР, Головний отаман Херсонщини і Таврії. Підступно вбитий Нестором Махном. Похований у м. Олександрії.

ГОЛИК (“ЗАЛІЗНЯК”) Мефодій (04.1897, с. Єлисаветградка, тепер Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Хорунжий 1-го ім. Макаренка полку, командир технічної сотні 1-го Чорноліського полку отамана Пилипа Хмари, член Холодноярського повстанкому, отаман (до 3000 піших). Учасник Першого зимового походу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці м. Києва.

ГРИСЮК (ГАЙОВИЙ) Іван (ор. 1895, с. Дорогинка, нині Фастівський р-н Київської обл. – 9.02.1923, Київ). Отаман. Майже весь рід по чоловічій лінії винищений більшовиками. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ГУПАЛО Денис (10.03.1898 с. Нова Осота, тепер Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Козак 4-го Запорозького полку Армії УНР (1919) та 1-го кінного полку Степової дивізії Костя Блакитного (1920), півсотенний загонів отамана Миколи Кібця-Бондаренка (1920) та Максима Терещенка (1921), отаман (1922). Загинув під час повстання у Лук’янівській в’язниці.

ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Олексій (17.03.1899, с. Єлисаветградка, тепер Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Козак Чорноліського полку Пилипа Хмари і загону Мефодія Голика-Залізняка. “Брав участь в багатьох сутичках з червоними”. Партизанив три роки. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ЗАГОРОДНІЙ Ларіон (16.03.1897, с. Кошарки, тепер с. Йосипівка Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Отаман, значковий 1-ї Степової дивізії, керівник Холодноярської організації (1922). Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ЗАХАРОВ Сергій (? – 9.02.1923, Київ). Отаман, член Холодноярського повстанкому (1921).

ЗДОБУДЬ-ВОЛЯ (БЛОХА) Кость (10.01.1875, ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська – 9.02.1923, Київ). Полковник Армії Української Держави, командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), начальник штабу отамана Чорного Ворона (Платона Черненка, 1922). Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ЛЯШЕНКО Іван (1893?, с. Піщаний Брід, тепер Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка), агроном. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ДРОБАТКОВСЬКИЙ Юрій (ЧОРНОТА АНДРІЙ) (30.06.1896, хут. Тетянівка, тепер Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Член Ради Єлисаветградської “Просвіти” (1917), чотовий 1-го кінного полку війська Центральної Ради, ад’ютант командира 8-ї гарм. бригади 8-ї Запорозької дивізії, отаман кінної сотні полку гайдамаків Холодного Яру, хорунжий Армії УНР. На останньому допиті заявив слідчому: “Я – українець-націоналіст і, як такий, є ворогом совєтської влади”. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

КОМПАНІЄЦЬ Тимофій (10.6/7?/.1897, с. Єлисаветградка, тепер Кіровоградської обл. – 9.02.1923, Київ). Козак Чорноліського полку Пилипа Хмари, загонів Миколи Кібця-Бондаренка, Миколи Бондарука, Назара Стодолі, Дениса Гупала, Ларіона Загороднього та Степової дивізії. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ОПОКА Микола (1896, Львівщина – 9.02.1923, Київ). Підхорунжий УСС, сотник корпусу Січових стрільців Армії УНР. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ТУРОК Михайло (?, Галичина – 9.02.1923, Київ). Сотник Армії УНР, командир автопанцирного дивізіону корпусу Січових стрільців Армії УНР. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.

ПЕСТУШКО (СТЕПОВИЙ, БЛАКИТНИЙ) Кость Юрійович (10.02.1898, с. Ганнівка, тепер Кіровоградської обл. – 9.05.1921). Отаман Степової дивізії, Головний отаман Холодного Яру (09 – 10.1920). Загинув через зраду в перестрілці в рідному селі.

ПАСТУШЕНКО Михайло (26.01.1881, Могилів-Подільський, тепер Вінницької обл. – 11.02.1958, Лондон). Сотник Армії УНР і дивізії “Галичина”. За героїзм нагороджений Георгіївським хрестом. Похований у Лондоні.

СОКОЛОВСЬКИЙ Олексій (11.02.1900, с. Горбулів – 5.01.1919, Коростишів). Отаман. Загинув від більшовицької кулі.

ГНОЙОВИЙ Іван (14.02.1889 – 22.01.1974, Бофало). Хорунжий Армії УНР, лектор Збірної станиці в Ланцуті. Закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах (1927). Інженер. Автор спогаду.

МЕШКІВСЬКИЙ (МЄШКОВСЬКИЙ) Євген (12.02.1882, Київ – 9.07.1920, Тернопіль). Начальник штабу УГА (10.12.1918) і штабу Дієвої Армії УНР (1919), Генерального штабу генерал-хорунжий Армії УНР (посмертно).
Із напівпартизанських бойових груп і загонів за короткий час створив Галицьку армію. Денікінці оцінювали його як “ярого ненависника Росії”. Людяний. Попри небезпеку заразитися, постійно відвідував тифозні бараки в Рівному, читав козакам газети, інформував, підбадьорював. 6 липня 1920 р. повів штабних офіцерів у атаку проти червоних під Чорним Островом. Смертельно поранений. Помер від ран у Тернополі, де й похований 11 липня 1920 року. У Тернополі досі немає вулиці його імені.

АРТЮШЕНКО Юрій (4.04.1899, с. Котельва, нині смт Полтавської обл. – 15.02.1990, Чикаго). Член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (03.1917), старшина 1-го Українського козачого ім. Богдана Хмельницького полку, начальник культурно-освітнього відділу 1-го кінного полку Чорних запорожців, повстанець, просвітянин, інженер, лектор, редактор, член УВО, редактор “Українського вісника”. Закінчив УГА в Подєбрадах.

ЄВТУХІВ Олександр (15.02.1898, Кам’янець-Подільський, тепер Хмельницької обл. – 7.06.1966, Каракас, Венесуела). Начальник штабу 1-го робітничого полку Вільного козацтва м. Києва, отаман залоги м. Вінниці, військовий комендант Подільської губ., отаман 1-го партизанського загону Окремого ударного корпусу Армії УНР (1919), інженер, перекладач.

СІМ’ЯНЦІВ (СІМЯНЦЕВ) Валентин (24.04.1899, слобода Великий Бурлук, тепер райцентр Харківської обл. – 15.02.1992, Філадельфія). Козак кінної сотні Богданівського полку та 1-го кінного Чорних запорожців полку, інженер, начальник Пардубіцького відділення Українського “Сокола” (1930-ті рр.), скульптор. Учасник Першого зимового походу. Лицар ордена Залізного хреста. Закінчив УГА в Подєбрадах. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Автор спогадів. Похований на Українському православному кладовищі в Бавнд-Бруці.

ВОЗНЮК Павло (16.02.1899, м. Хмільник, тепер Вінницької обл. – після 15.07.1922). Козак Армії УНР.

МАЛАНЮК Євген Филимонович (20.01.1897, м. Новоархангельськ, тепер Кіровоградської обл. – 16.02.1968, Нью-Йорк). Сотник Армії УНР, ад’ютант командувача Дієвої армії УНР, співредактор журналу “Веселка”, поет, інженер.

ГАЛЬПЕРІН (ГАЛЬПЕРИН) Федір (Хведір) Арсенович (17.02.1896, с. Обухів, тепер Вінницької обл. – після 1936). Сотник Армії УНР. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

ЄФРЕМІВ (ЄФРЕМОВ) Євген (19.02.1891, Ставрополь, тепер РФ – після 05.1922). Поручник Армії УНР. У бою під Ромоданом (21.03.1918) поранений – “втратив зір на ліве око”.

КМЕТА Архип Йосипович (19.02.1891, м. Ічня, тепер Чернігівської обл. – 2.06.1978, Нью-Йорк). Полковник Армії УНР, командир 4-го полку Січових стрільців (1919). Закінчив УГА в Подєбрадах. Член штабу УВВ (1943). 1942 року відвідав рідних в Ічні, створив тут осередок ОУН. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним хрестом.

РУДНИЦЬКИЙ Іван Теодор (20.02.1886, с. Бердиківці, тепер Тернопільської обл. – 3.03.1951, Гекстер, Німеччина). Сотник УГА, командир скорострільної сотні УГА, військовий аташе посольства ЗУНР (Прага), інженер, адвокат, референт правного відділу Військової управи дивізії “Галичина”.  Підтримував УВО й ОУН. Захисник українців у політичних процесах. Збирав фонди на оборону українських політв’язнів. Врешті, сам був ув’язнений. Шляхетна і скромна людина.

ОСИНСЬКИЙ Віктор (23.02.1890 – 1941). Сотник Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР. Голова Союзу українських студентських громад у Польщі (1921). Помер і похований у Гочеві повіт Лісько на Підкарпатті.

ПЕРФЕЦЬКИЙ Леонід (23.02.1901, с. Ладижинці, тепер Черкаської обл.– 25.10.1977, Монреаль). Хорунжий Армії УНР, командир кінної сотні 8-го Чорноморського полку 3-ї Залізної дивізії, художник-баталіст, викладач рисунку Української мистецької школи. Закінчив Краківську академію мистецтв (1925). Відтворив десятки епізодів Визвольної боротьби. Похований на кладовищі Мовнт-Рояль.

ІВАХНЕНКО Петро (24.02.1895, Одеса – після 29.01.1934). Сотник Армії УНР, командир 13-го гарматного полку, інженер.

ШКЛЯР Василь Прокопович (25.02.1887, м-ко Синявка, тепер Чернігівської обл. – 5.03.1950). Член Центральної Ради, підполковник (сотник?) Армії УНР, інженер, кооператор. Делегат 2-го і 3-го всеукраїнських з’їздів військових. Закінчив УГА в Подєбрадах. Автор спогаду.

ІВАНТИШИН Ярослав Миколайович (27.02.1903, с. Озеряни, тепер Івано-Франківської обл. – після 1934). Стрілець Коломийської студентської сотні Галицької армії, заступник голови Товариства плекання українського національного танку при УГА в Подєбрадах, кошовий Подєбрадського Пласту, інженер, педагог. Закінчив УГА в Подєбрадах. Відіграв помітну роль у створенні у Словаччині “Просвіти”.

ТАТАРСЬКИЙ Василь Олександрович (28.02.1898, с. Мурафа, тепер Вінницької обл. – 2.07.1992, Мюнхен). Молодший старшина 1-ї Запорозької дивізії, старшина дивізії “Галичина”, генерал-хорунжий Армії УНР (на еміграції). “За час перебування в Українській армії заховував себе бездоганно, судово і дисциплінарно караний не був та ганебними вчинками себе не заплямував”.

ШАНДРУК Павло Феофанович (28.02.1889, с. Борсуки, нині Тернопільської обл. – 15.02.1979, Трентон, США). Командир бронепотягів “Полуботок” і “Запорожець”, 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії, головнокомандувач УГА (1945), Генерального штабу генерал-хорунжий (із поч. 1945). Учасник походу полковника Петра Болбочана на Крим та Першого зимового походу Армії УНР. Автор спогадів.

Роман КОВАЛЬ за участю Віктора МОРЕНЦЯ та Олександра КОЛЯНЧУКА

Козакам слава!

Вояка УПА Степана Петраша, якого “Незборима нація” нещодавно вітала з 90-літтям, Президент України до Дня Соборності нагородив орденом “За заслуги”.
Щиро вітаємо, дорогий батьку отамане!



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ