Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Загинули...


Володимир Андрешків-“Жара”
(16.10.1969, с. Бортники Жидачівського р-ну Львівської обл. – 19.12.2016, неподалік сел. Луганське Бахмутського р-ну Донецької обл.)

Активний учасник Майдану, брав участь в усіх протистояннях, тримав останню лінію оборони проти ночі на 19 лютого 2014 року. До лав 25-го Окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь” вступив 4 червня 2014 року. В його складі 20 серпня прибув до Дебальцевого. Виходив на бойові чергування, на 150 метрів уперед від наших позицій, був, так би мовити, нашими очима та вухами, а вночі – лише вухами, бо тоді тепловізорів ще не було.
26 грудня 2014 р. їхню частину вивели з міста, але вже у січні він повернувся до Дебальцевого, щоб наприкінці зими пройти крізь вогонь пекло дебальцівського оточення.
Демобілізувавшись у перший день літа 2015-го, став активним учасником ГО “Спілка учасників АТО Жидачівщини”. Нагороджений медалями “За жертовність та любов до України” та “За оборону рідної держави”.
5 листопада 2016 р. Володимир Степанович підписав контракт із ЗСУ. І знову опинився серед своїх хлопців.
Командир відділення, командир машини піхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти 25-го Окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь”.
Загинув на Святого Миколая на Світлодарській дузі під час артилерійського та мінометного обстрілів наших позицій.
22 грудня з Володимиром Андрешківим попрощалися на Майдані, який він захищав під час Революції гідності. 24 грудня героя поховали в Бортниках.
Осиротив чотирьох дітей.
Вічна пам’ять!

Ян ОСОКА

Олександр Бойко-“Батя”
(18.01.1973, Київ – 9.11.2016, біля с. Павлополя
Волноваського р-ну Донецької області)

9 листопада його синові виповнилося 13 років. Олександр Борисович зателефонував та привітав свою дитину, а через 2 години загинув.
Він був звичайною людиною: за фахом – зварювальник, працював таксистом, експедитором, сортувальником в “Епіцентрі”. Любив риболовлю та полювання.
Веселий і водночас вимогливий, відповідальний, сильний духом, він мріяв про краще життя своєї країни та щасливу долю для своїх дітей.
Пішов у військкомат добровільно, у 3-тю хвилю. Відслужив зенітником у прикордонних військах. А потім підписав контракт. І 18 травня 2016 р. знову вирушив до війська. Служив старшим матросом, оператором протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го Окремого батальйону морської піхоти 36-ї Окремої бригади морської піхоти.
Він дуже любив читати. Коли мав вільну мить, усамітнювався разом із книжкою на ліжку, над яким висів автомат.
Загинув у День писемності о 8.20 під час бою з ДРГ ворога, яка підійшла до наших позицій. Куля потрапила в серце.
Поховали козака 12 листопада в Києві.
Залишив у смутку батьків, дружину і двох діток.
Він був справжнім воїном та опорою для побратимів.
Він був звичайною людиною, яка пішла на захист України за покликом свого серця.

Ян ОСОКА

Дмитро Клименко-“Санич”
(18.07.1980, с. Кам’янка Каховського р-ну Херсонської обл. – 18.12.2016,
Світлодарська дуга)

Починаючи з березня 2015 р., воював у складі ДУК “Правий сектор” у Пісках, потім їх вивели звідти. У середині літа Дмитро підписав контракт із ЗСУ. Служив кулеметником розвідувального взводу 1-го батальйону 93-ї Окремої механізованої бригади. Одразу добровільно погодився нести службу на одній з найнебезпечніших ділянок – шахті “Бутівка”, де перебував до лютого 2016 року.
Людина з неймовірним почуттям гумору, доброю душею і золотими руками.
Як він радів мотоциклу, коли купив його в когось із місцевих!
Бачили б ви його, коли на Різдво 2016-го волонтери привезли йому акумулятор! Він одразу почав ганяти на мотоциклі по снігу, щасливий, як мала дитина.
Пишу, а сльози навертаються.
Восени 2016 р. Дмитро Васильович підписав із ЗСУ новий контракт.
Командир бойової машини, командир 3-го відділення 3-го взводу, 3-ї роти 1-го батальйону 54-ї Окремої механізованої бригади.
Загинув під час потужної атаки ворога на наші позиції.
Поховали героя 22 грудня в рідному селі.
Співчуваємо матері та сестрі.

Ян ОСОКА

Андрій Лелякін
(8.07.1982, с. Друга Іванівка Барвінківського р-ну Харківської обл. – 10.12.2016, біля м. Красногорівки Мар’їнського р-ну Донецької обл.)

Він добровільно пішов на Схід, сказавши рідним: “Хочу захищати вас, хочу, щоб ви спали спокійно і ніколи не побачили, як у вікно нашої хати стукає війна”…
Закінчивши Барвінківське вище професійне училище № 58, працював на будовах Харкова. Завжди допомагав рідним. Жили небагато, тому й крутився як міг, не боявся важкої праці. Батько – “чорнобилець” – нещодавно помер, одружитися Андрій Володимирович не встиг.
14 квітня 2016 р. підписав із ЗСУ контракт. Служив старшим навідником міномета 3-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 92-ї Окремої механізованої бригади.
Одного грудневого дня зателефонував матері, сказав, що їде на завдання.
– Не хвилюйся, я зателефоную сам, бо там, куди їду, немає зв’язку.
Це був останній раз, коли рідні чули його голос.
Загинув у бою внаслідок прямого влучання 120-мм міни в яму, де перебував наш мінометний розрахунок.
Поховали Андрія Володимировича 14 грудня в рідному селі.
Осколки міни вбили не тільки цього хлопця, а й пробили наскрізь материнське серце, адже нема нічого страшнішого для матері, ніж дивитися на свою дитину, яка лежать у труні.

Ян ОСОКА

Дмитро Володимирович Афанасьєв-“Лимон”
(7.01.1984, м. Краматорськ Донецької обл. – 4.05.2015, с. Піски
Ясинуватського р-ну Донецької обл.)

Навчався на 2-му курсі заочного відділення юридичного факультету Національного університету “Острозька академія”.
У складі добровольчого батальйону ОУН брав участь у боях за с. Піски і Донецький аеропорт. Після виведення батальйону із селища Пісків приєднався до волонтерської групи “Аеророзвідка”, яка допомагала 93-й ОМБ в районі Донецького аеропорту.
Дістав поранення під час мінометного обстрілу з боку російських збройних формувань.
Помер наступного ранку у шпиталі.
Оскільки був родом з Краматорська, де патріотом бути небезпечно, то й матері не казав, де він.
Був мужнім воїном, справжньою підтримкою для побратимів.
Поховали героя на кладовищі селища Красногірки в Краматорську.
Вічна слава!

 

Олексій Болдирєв-“Малиш”
(18.04.1987, с. Великі Копані Цюрупинського р-ну Херсонської обл. – 9.12.2015,
поблизу с-ща Опитного Ясинуватського р-ну Донецької обл.)

Снайпер, заступник командира взводу 3-ї роти 1-го батальйону 93-ї Окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область).
Закінчив школу сержантів у м. Василькові (2014).
У 2005 – 2011 рр. проходив контрактну службу. Начальник радіостанції.
З жовтня 2014 р. виконував військовий обов’язок у зоні АТО.
Учасник героїчної оборони Донецького аеропорту.
Під обстрілом він підняв український прапор на вежі Донецького аеропорту.
Близько 15:30 під час переміщення між опорними пунктами на вибуховому пристрої підірвалася БМП-2. Разом з Олексієм Болдирєвим загинув сирота Іраклій Кутелія.
За тиждень перед смертю, 1 грудня, Олексій написав на своїй сторінці у ФБ:  “Так часто стала звучать фраза “Люди устали от войны”... Дорогие люди, отдохните! Мы не устали и защитим ваш отдых. Для вас войны нет, но вы всё равно устали от неё... Не переживайте! Мы защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать”.
Поховали героя в с. Великі Копані.
Вічна слава!

“Незборима нація”



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ