29 червня 1659 р. на полі під Конотопом полягло від 30 до 60 тисяч московських ратників. Ця перемога гетьмана Івана Виговського та полковника Григорія Гуляницького стала не тільки найбільшою нашою перемогою над Москвою, але й спростувала кремлівський міф про братерство “навіки” між українським і російськими народами
Перемозі передувала героїчна оборона конотопської фортеці, яку безнастанно штурмувало московське військо. Лише покладаючись на Божий промисел, можна пояснити те, як козакам ніжинського полковника Григорія Гуляницького вдалося втримати її. З 21 квітня до кінця червня 1659 року вони успішно відбивали атаки. Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дала час гетьманові Виговському зібрати козацькі полки, закликати на допомогу кримського хана Мехмеда-Гірея IV, мобілізувати полки волонтерів з Польщі, Молдавії, Валахії, Трансільванії.
Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де Іван Виговський розбив передовий роз’їзд князя Трубецького. А 29 червня, в день святих Петра й Павла, Виговський на чолі інтернаціональних сил підійшов до переправи під Конотопом і з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Виговський відтіснив ворога за річку Соснівку (Кукілку), а кіннота кинулася переслідувати. Кримські татари вичікували в засідці.
На допомогу відступаючим прийшов князь Семен Пожарський. Українські війська вступили з ними в бій. А тоді Виговський вирішив імітувати втечу перед новими московськими полками, – щоб затягнути їх у пастку.
Необачний Пожарський кинувся навздогін. Як тільки москвини переправилися на інший берег Соснівки, як на їхні голови впали татари. А козаки, зруйнувавши переправу, нижче по течії загатити річку. Вода розлилася. Важка московська кавалерія застрягла в багнистих місцях, “справжніх конотопах”, як про неї писав сучасник. Перейшли в наступ і полки Гуляницького.
За визнанням російського історика С. Соловйова, під Конотопом згинув “цвіт московської кінноти… і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська”.
До полону потрапили князі Пожарський, Львов, Ляпунов, брати Бутурліни та інші московські воєводи. Їх забрали до Криму татари – на продаж. А Семена Пожарського хан стратив. Самійло Величко писав, що Пожарський, “розпалений гнівом, вилаяв хана за московським звичаєм і плюнув йому межи очі. За це хан роз’ятрився і звелів тут же відсікти князеві голову”.
Так князь Трубецькой, “у воїнстві щасливий і недругам страшний”, погубив величезне московське військо!
Отримавши звістку про конотопську катастрофу, Москва “затремтіла за власну безпеку”. Цар покликав москвинів усіх станів на земляні роботи для укріплення столиці. “Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву – пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль”.
Виговський взявся визволяти Україну від московського ярма. Звільнив Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, але прийшла звістка, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення у Криму. Це примусило хана з ордою залишити Виговського. Похід на Москву на відбувся…
Конотопська битва століттями залишалася забороненою темою в російській та радянській історіографії. Століттями її замовчували, бо правда про перемогу українців під Конотопом розвінчувала великодержавний міф про “споконвічне прагнення українців до союзу з Росією”.
Петро БИЛИНА |
