Ігор Карпович Рачок народився страшного 1937-го, отже, не тільки йому виповнюється 75 літ, а й мільйонам людських трагедій!.. Думи про них не полишали Ігоря Рачка все життя. Але ж у рідному Лавіркові, що на самому кордоні Чернігівської області, про таке ні з ким і поговорити! Лише, коли Ренат Польовий приїжджав, – то із сином Миколою, то з кобзарем Георгієм Ткаченком чи Іваном Гончарем, – можна було згадати – і виспівати! – гірке минуле України: втрату козацьких вольностей, польські та московські утиски, втрату державності, “знецінення власних духовних та моральних надбань нашим же народом – під тиском зовнішніх антиукраїнських сил”.
Було тоді до кого серце прихилити!
Тепер цих людей немає. Зате “людей матеріальних” не меншає!
Мабуть, не очікував старий кобзар, що до нього, у його глухе село, напередодні 75-ліття навідається знімальна група 5-го телеканалу. Організував її наш товариш Ростислав Мартинюк. Як добре він зробив! Так колись і я, коли кобзареві Вікторові Лісоволу виповнилося 75, запросив оператора. І Василь Глинчак записав пісні та щиру розмову Віктора Лісовола!
Як важливо вчасно зафіксувати дороге!
Про свого друга-товариша Ігоря Ренат Польовий писав: “Цей кремезний чоловік з козацькими вусами, охочий до розмов на розумові теми, – свідомий українець. Працював на фізично тяжкій роботі ремонтника шосейних шляхів. Його руки щодня орудували лопатою, кайлом, а то й косою, якою обкошував від бур’яну багатокілометрові кювети своєї дільниці шосе. Тому особливо вражало мене, як легко і вправно – птахом! – літала його натруджена мозолиста правиця по струнах бандури, супроводжуючи молодечий спів… Ігор Рачок пишався своїм покійним дядьком – учасником Визвольних змагань в Армії УНР. У своєму селі не мав ні однодумців, ні достойного співрозмовника. Казав, що навколо нього проживають лише “люди матеріальні”…
Я тільки раз слухав гру Ігоря Рачка – 10 літ тому, на презентації книжки Рената Польового “Кобзарі в моєму житті”. Не лише гра, а й особистість кобзаря вразила! І дивовижна його скромність!
Ігор Карпович справді “рачок” – закрився у своєму глибокодуховному житті на хуторі Лавіркове, де нема з ким і про Україну посумувати. І сам собі співа про Україну.
Хто схоче більше дізнатися про цього дивовижного чоловіка, нехай погортає сторінки книги “Тиха війна Рената Польового” – в ній уміщено спомини Ігоря Рачка та Рената Польового один про одного. І листування їхнє!
Ігореві Рачку, який 25 лютого відсвяткував своє 75-ліття у колі друзів з Києва та Переяслава, бажаємо ще довго співати на своїй бандурі – і собі, і Мамаю, намальованому на його подвір’ї! З Мамаєм самотнім не будеш!
З роси й води, Вам дорогий батьку!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ
На світлині Ігор Рачок (ліворуч) та Ренат Польовий. Хутір Лавірків Чернігівської обл.,1985 р.
|
