Про українське підпілля 1940 – 1950-х років написано вже немало – як pro так і contra, але чого, як на мене, бракує – це вдумливого аналізу документів та об’єктивної оцінки свідчень очевидців і учасників, яких з кожним днем, на жаль, стає все менше.
Яскравим прикладом саме такого підходу є презентована в Івано-Франківську книжка Дмитра Проданика “Шлях боротьби Василя Сенчака-“Ворона” (Торонто – Львів: Літопис УПА. – 2011. – 128 с.). Вийшла вона у серії “Події і люди”. Автор, мешканець Чернівців, детально дослідив (іноді – до хвилин) життя та боротьбу не лише головного героя, але й багатьох його соратників та побратимів, причому основні події, описані у книзі, розгортаються на Прикарпатті й мають лише дотичне відношення до рідної авторові Буковини (це камінець у город хроністів Івано-Франківщини, які досі не спромоглися написати чогось подібного, а водночас подяка Дмитру Проданику за його величезну дослідницьку працю).
На підставі джерел ГДА СБУ, повстанських матеріалів, свідчень очевидців та учасників автор детально описав безкомпромісну боротьбу збройного підпілля ОУН-УПА з НКВД-МҐБ на Прикарпатті в 1944 – 1951 роках. Долю декого з героїв прослідковано до наших днів.
Головна постать дослідження – надрайонний референт СБ ОУН Станіславівщини “Ворон” – Василь Сенчак, народжений у с. Раковець 29 листопада 1921 року. Доля відміряла йому лише неповні 30 років життя, понад 12 з яких він був активним членом ОУН і свідомим борцем за незалежність України.
Так уже ведеться, що діяльність будь-яких спецслужб завжди оповита мороком таємничості, а історія СБ ОУН ще й “доповнена” демонічними інсинуаціями ворогів. А реальність, як випливає із книги Дмитра Проданика така: у боротьбі з українським підпіллям їхні антиподи зі спецслужб СССР не гребували ганебними прийомами – заборонені Міжнародною конвенцією розривні кулі, психотропні препарати, отрута, бактеріологічні засоби, вибухівка, замаскована під предмети побуту чи харчі, провокації, армії навербованих сексотів і псевдобоївки. Повстанській Службі безпеки було ой як нелегко не те що вести боротьбу, але й виживати в таких умовах.
В тому, що підпілля боролося ще майже 10 років після завершення Світової війни, велика заслуга “Ворона” і його побратимів, котрі, на відміну від чекістів, ніколи не застосовували їхніх методів, особливо у ставленні до цивільного населення.
Книжка Дмитра Проданика, хоч і “не без брому”, читається на одному подиху та може з повним правом претендувати на титул кращої у своїй серії. Вона заслуговує на відзначення. Перечитуючи її вдруге, я зловив себе на думці, що за добірною літературною мовою “Шлях боротьби Василя Сенчака-“Ворона” є документальним аналогом “Чорного Ворона” Василя Шкляра. Прочитайте і переконайтеся самі.
Василь ГУМЕНЮК, упорядник книги “Яворівський архів УПА”
Львів
huwas@windowslive.com |
