День 6 березня був пам’ятним днем для Глухова. Більшовики окружили тоді місто, а по довшій гарматній канонаді кинули в наступ озвірілі ватаги матросів і випущеної з тюрми голоти з метою відібрати назад Глухів, який захопили українські війська.
Місто боронило тоді 300 козаків 175-го Батуринського полку, які скорострільним та гарматним вогнем декілька разів відбили наступи. Але ворог був вдесятеро сильніший. Українські вояки бачили, що не буде їм пощади, коли червоні добудуть Глухів, тож боролись до останнього. З хвилини на хвилину меншало їх у цій борні. Багато поранених без допомоги лежало на бойовищі, а кров стікала з них на землю. Місцевий санітарний відділ, що мав піклуватись раненими, заховався Бог вість куди, боячись помсти червоних.
Аж тут серед цього жахливого пекла, гуку, тріскоту являється дві сестриці-жалібниці – студентка Ніна Крагавицька і семінаристка Соня Ярошинська. Підбігають до ранених, виймають бинти, перев’язують рани та серед найбільшої небезпеки пораються аж до пізньої ночі.
Уночі червоні вдерлися в місто і почалась пекельна гульня – погром і різня, в якій згинуло багато глухівського населення, а з ним й обидві героїні, хоча не лише людські почування, але й міжнародні закони кажуть зберігати тих, що несуть самаритянську поміч раненим у боях. Нехай бодай ця невеличка згадка очевидця, який був тоді в Глухові як австрійський полонений, вшанує пам’ять тих двох мучениць за волю України.
І. РОГАТИНСЬКИЙ
|
