3 грудня в Одесі помер Василь Барладяну – учасник Визвольного руху,
вчений, публіцист, поет, автор самвидаву, наш товариш
Василь Барладяну-Бирладник народився 23 серпня 1942 р. в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибка Григоріопольського району. Коли йому було 2,5 рочки, репресували його батька. Невдовзі він загинув на уранових рудниках у Монголії.
1964 року Василь закінчив Одеську школу військових кореспондентів, а 1970 року – факультет російської філології Одеського державного університету. Як історик мистецтв у 1966 – 1969 рр. працював у музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. У 1971 – 1972 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському університеті та Софійському університеті. Барладяну опрацював колосальну літературу, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання. У 1969 – 1974 рр. завідував кабінетом мистецтвознавства в Одеському державному університеті, викладав історію світового й українського мистецтв, класичну європейську літературу, етику й естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту. Досліджував українське народне і професійне мистецтво, середньовічні літературно-мистецькі та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями. Підготував дисертацію “Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства 1118 – 1396”, та її захистити не судилося. У грудні 1970 р. на Міжнародній конференції “Україна – Болгарія” в Одесі виголосив доповідь “Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси”, яка одразу ж привернула увагу КҐБ. Написав монографію про життя і творчість українського художника Михайла Жука, статті з питань українсько-румунсько-болгарських зв’язків.
Від 1960 р. публікував вірші російською мовою, а з 1965 р. – тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку “Ший, дружино, швидше прапор”. Під псевдонімом Ян Друбала Василь Барладяну пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та СССР, підтримує зв’язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.
Переслідування Василя Барладяну за патріотичні переконання і наукові здобутки в україністиці почалися у травні 1972 року. На допиті в КҐБ 28 січня 1974 р. його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті “без права працювати в ідеологічній сфері”, тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють із Музею народної архітектури й побуту в Києві. Шукаючи роботу, пише монографію “Художник Михайло Жук” (досі не видана). У травні 1976 р. В. Барладяну влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного і східного мистецтв. Наукові статті публікує під прізвищами друзів.
16 червня 1976 р. під час обшуку в квартирі Барладяну КҐБ вилучає збірку патріотичних віршів “Ший, дружино, швидше прапор”, автобіографічну повість “Компромісу не буде”, статті про політичну ситуацію в Україні та з історії національного питання. Через це у вересні за вказівкою КҐБ його звільняють із музею без документів для працевлаштування.
У грудні 1976 р. В. Барладяну передав керівникові Української гельсінкської групи Миколі Руденку копію своєї заяви на ім’я прокурора Одеської області з протестом проти переслідувань за національними мотивами, а також статтю “До людей доброї волі” й автобіографічний нарис “А як же інакше?”. Російський текст нарису 1977 року опубліковано в Парижі, друге видання – у його книжці “Лихо з розуму” (1979).
Того ж року, 2 березня, був арештований. Під час арешту оголосив безтермінову голодівку, яку на прохання рідні зняв після суду, що відбувся 27 – 29 червня 1977 року. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УССР (“наклепи на радянський державний і суспільний лад”). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Друзів і родичів на суд не допустили. Вчителька Ганна Голумбієвська прийшла до залу суду із квітами, але їх вручити підсудному не дозволили. Вона зачитала заяву про відмову давати покази.
Барладяну не визнав себе винним.
Утримували Василя Барладяну в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького району Рівненської області), де він працював у кам’яному кар’єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі. Зокрема, 13 січня 1980 р. його посадили в карцер за те, що “не став на шлях виправлення”. Знову оголосив голодівку. За три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав збірку віршів “Між людством і самотністю”, цикли оповідань – “Скрижалі мага” та “Уроки історії”, а також декілька статей з викриттям совєтського режиму. Вони вийшли в Парижі 1979 року під загальною назвою “Лихо з розуму”.
29 лютого 1980 р., за три дні до закінчення терміну, В. Барладяну вивезли до Рівненського слідчого ізолятора, де проти нього сфабриковано нову справу. 13 серпня 1980 р. Барладяну засудили ще на 3 р. позбавлення волі. Залучені як експерти доцент Рівненського інституту водного господарства Максимов і доцент Рівненського педінституту Лещенко виявили в його віршах і наукових статтях “наклепи” на радянську дійсність і “дружбу народів”, переплутавши, щоправда, монгольського хана Мамая з однойменним героєм українського фольклору.
Від 4 листопада 1980 р. Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 р. – в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського району Донецької області.
Звільнений 28 лютого 1983 року. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість “В дорозі до матері”, історичну драму “Овідій”, збірку віршів “До Оксани”, а також низку статей з питань історії української культури.
З початком “перебудови” Василь Барладяну активно включається в Національно-визвольну боротьбу. 6 вересня 1987 р. разом з політв’язнями Михайлом Горинем, Іваном Гелем, Зоряном Попадюком, Степаном Хмарою та В’ячеславом Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління, яка 8 вересня увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів.
У вересні 1987 р. Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом журналу “Український вісник”, був членом редколегій журналів “Кафедра” і “Українські перспективи”, де опублікував низку статей. 30 грудня 1987 р. Барладяну вступив в Українську гельсінкську групу. 11 березня 1988 р. в числі 19 її членів підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськості” – про відновлення її діяльності. Від 7 липня 1988 р. – член Української гельсінкської спілки.
1990 року читав у Канаді та США лекції про політичну ситуацію в Україні. У Торонто вийшли збірки його есеїв “Біля воріт держави” та “Ще раз про неволю”. Публікує десятки статей у пресі з політичних питань: “П’ята колона”, “Як розв’язати молдавський вузол”, “Як розрубати кримський вузол”, “Історія московського бандитизму” та ін.
1992 року В. Барладяну повертається до викладацької роботи в Одеському університеті, а 1994-го читає лекції в Духовній академії УПЦ Київського Патріархату.
Василь Барладяну – автор понад тисячі наукових, науково-публіцистичних праць українською, російською, румунською, німецькою, англійською та французькою мовами. Член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Василь Барладяну – яскрава постать Українського національного визвольного руху другої половини ХХ століття. Вічна Йому пам’ять!
Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група.
На сайті ХПГ http://archive.khpg.org (Музей дисидентського руху) є біографічна довідка, інтерв’ю з В. Барладяну, бібліографія.
|
