“З життя письменників”
18 травня в Київському міському будинку вчителя відбувся творчий вечір
грузинського поета та кінорежисера Гурама Петріашвілі з нагоди його
65-ліття. Привітали батоно Гурама письменники Микола Шудря, Олекса
Синиченко, Василь Бондар, Ярема Гоян, Іван Андрусяк, Микола Сом, Василь
Довжик, Сосо Чочія, скульптор Микола Обезюк, бандуристи Тарас Силенко,
Валерій Левандовський, Василь Бояновський, Данило Мельник, народна артистка
України Раїса Недашківська, заслужений артист України Анатолій Кобзар,
вчитель Володимир Москвич та інші добродії. Вів вечір Роман Коваль
Гурам Мелентійович Петріашвілі народився 16 травня 1942 р. у гірському
грузинському селі Цагері. Батько його був учителем грузинської літератури
та історії. Матір – Єкатерине – вчителькою німецької мови та фізкультури.
А Гурам закінчив механіко-математичний факультет Тбіліського державного
університету.
Писати почав на передостанньому курсі університету. Перші публікації
з’явилися 1966 року.
1969 року доля закинула двадцятисемилітнього Гурама до України. Знайомство
почалося з Чернівців. Саме тут він пізнав диво українських вишневих садів,
в яких “чужою, незнайомою для нього мовою” співали солов’ї.
Близько півроку пропрацював Гурам телеоператором на Чернівецькому телебаченні,
маючи змогу запізнатися з тими, хто і в час російської окупації творив
українську культуру. Йдеться насамперед про Євгена Пшеничного, Василя Селезінку
та, звичайно, Володимира Івасюка.
1972 року вийшла перша книга. Символічно, що це був переклад з української,
звісно на грузинську, книги Миколи Олійника про Лесю Українку – “Дочка
Прометея”. Так що нині виповнюється ще один ювілей – 35 літ творчого зв’язку
з українською культурою…
Гурам Петріашвілі є автором кількох книг казок. Їх перекладено на багато
мов світу, зокрема українську, японську, німецьку, литовську, словацьку,
естонську, навіть на російську. Вийшли й дві книги його публіцистичних
статей і літературної критики, чотири збірки віршів.
Гурам Петріашвілі випробував себе і на кінематографічній ниві. 1979
року він закінчив режисерський факультет Тбіліського театрального мистецтва.
В його доробку три художні фільми – “Одного разу”, “Про що співають солов’ї”,
“Пригоди Елі і Рару”, а також два мультики – “Кактус” і “Дарувати квіти”.
Як сценарист, пан Гурам став співавтором ще чотирьох мультиплікаційних
фільмів.
Виявив себе Гурам і як актор. Зіграв у фільмах “Нейлонова ялинка”,
“Голубі гори”, “Дон-Кіхот”, “Великий похід за молодою”, “Лист до ялинок”,
“Непорушний храм”, “Революція продовжується” (болгарський фільм), “Кілька
інтерв’ю з особистих питань”, “Пани авантюристи”, “Осада” та в інших.
Та 1988 року почалась Грузинська революція, і Гурам Петріашвілі стає
трибуном, громадсько-політичним діячем, соратником лідерів Національно-визвольних
змагань грузинського народу за свою незалежність Мераба Костава та Звіада
Гамсахурдіа.
Гурам Петріашвілі – безпосередній учасник кривавих подій 9 квітня 1989
року, які болем відгукнулися не тільки у Грузії, але й у нас тут, в Україні.
Наступного дня, 10 квітня, у Тбілісі, в Будинку кіно зібралися представники
різних громадсько-політичних рухів для обговорення ситуації і вироблення
плану дій. Коли один з учасників наради розпачливо вигукнув “Ми пропали!”,
Гурам Петріашвілі категорично заперечив. Він сказав: “Саме сьогодні ми
знову відродилися як нація. І ця пролита кров згуртує наш народ, і допоможе
дійти перемоги”.
Це були важливі слова, сказані у потрібний момент. Батоно Гурам вселив
у душі слабкодухих віру в перемогу, і цим наблизив перемогу.
28 жовтня 1990 року Гурам Петріашвілі був обраний депутатом Верховної
Ради Грузії. Йому було видане посвідчення під №1. Став депутатом Верховної
Ради і його молодший брат – Роберт. У Верховній Раді батоно Гурам очолив
комісію з літератури і мистецтва, а брата обрали членом Президії Верховної
Ради.
Через півроку, 9 квітня 1991 р., Верховна Рада Грузії, у складі якої
були брати Петріашвілі, проголосила державну самостійність Грузії. І цим
дала великий імпульс і Національно-визвольному руху в Україні. Якщо маленька
Грузія спромоглася проголосити незалежність від російської імперії, думали
українці, то чому ми не можемо?!
Зрозуміло, що кремлівське керівництво погодитись на розпад імперії
не могло. Проти Звіада Гамсахурдіа, який став символом грузинської незалежності,
розгорнулася шалена кампанія дискредитації. Оливи у вогонь охоче доливали
російські дисиденти Андрій Сахаров та Олена Боннер, які назвали Звіада
Гамсахурдіа диктатором, а Грузію – маленькою імперією. Їхній план розчленування
Грузії, на жаль, успішно здійснюється.
Після того, як було сформовано громадську думку про тоталітарний, диктаторський
характер грузинської держави, про масові порушення в ній прав людини, почався
другий етап: етап державного перевороту. Стався він 22 грудня 1991 року.
Під час заколоту, організованого російськими спецслужбами, – Гурам
Петріашвілі був поруч зі Звіадом Гамсахурхіа, в тому числі і в Будинку
уряду – під кулями гвардійців Кетовані, а трохи пізніше – мхедріонівців,
серед яких був і Георгій Гонгадзе з батьком.
Звіаду Гамсахурдіа зі своїми прихильниками довелося відступити на територію
Чеченської республіки Ічкерія, де вигнанців гостинно прийняв Президент
Чечні Джохар Дудаєв. Дружба Джохара і Звіада оживила віковічну ідею єднання
Кавказу.
У жовтні 1992 р. разом з іншими депутатами Гурам Петріашвілі творить
Верховну Раду Грузії на вигнанні. З Чечні на завдання Звіада Гамсахурдіа
Гурам Петріашвілі прибуває (у листопаді 1992 р.) до України як повноважний
представник Президента Грузії.
Я пишаюсь, що серед двох прізвищ людей, до яких Звіад Гамсахурдія порадив
Гурамові звернутися, було й моє прізвище. До слова, в моєму архіві зберігаються
оригінали листів першого Президента Грузії...
Налагодивши контакти з українськими національними організаціями, Гурам
Петріашвілі повертається на Кавказ. У червні 1993 р. він вже на Батьківщині,
де почалося повстання проти російського маріонеткового режиму. А у вересні
того ж року, на хвилі народного піднесення, до Грузії повертається законно
обраний Президент. Але успішний спочатку похід на Тбілісі був, врешті,
зупинений російськими танками і морськими десантами Чорноморського флоту,
який базувався і ще базується в Севастополі. Україну було втягнуто у війну
проти Грузії.
На знак протесту проти відсторонення законно обраного президента, Гурам
Петріашвілі відмовляється від членства у Спілці письменників Грузії.
Після загибелі Звіада Гамсахурдіа, Гурам Петріашвілі виїжджає на еміграцію
– до України. Декілька років жив у Чернігові, працював на міському та обласному
телебаченні, де створив близько 50 передач про діячів української культури
і 16 художніх відеофільмів. Зняв він (разом із Павлом Щирицею) і документальний
фільм про вшанування героїв Холодного Яру – “І повіє огонь новий…” Працював
він і на телестудії “Просвіти”, де створив кілька фільмів на захист української
мови.
Потім батоно Гурам творив на студії “Укртелефільм”, де зняв короткометражні
художні фільми – “У день народження” та “Трамвай”.
19 вересня 1995 р. він стає членом Національної спілки письменників
України, від січня 1997 р. – членом Історичного клубу “Холодний Яр”. Активно
публікується в українській пресі. За 15 років перебування в Україні він
опублікував понад сотню статей про діячів української та грузинської культури,
взаємини двох народів. “Голос України”, “Літературна Україна”, “Шлях перемоги”,
“Незборима нація”, “Українське слово”, “Голос Просвіти”, “Столиця”, “День”
– газети, читачі яких знають і шанують батоно Гурама. Публікувався він
і у “Великій дитячій газеті”, журналах “Соняшник” та “Барвінок”. За час
перебування в Україні Гурам Петріашвілі написав понад півтори тисячі поезій
грузинською мовою.
Старша дочка поета Оліко живе в Грузії, виховує двох синів – Сандро
і Гурама. Ірине, молодша дочка, закінчила арабський відділ факультету сходознавства
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Дружина – Алла
Тесновець – викладає у школі українську мову та літературу.
П’ять років тому батоно Петріашвілі опанував й професію батьків – учителя.
Гурам Мелетійович почав викладати в Київському національному університеті
ім. Тараса Шевченка грузинську мову.
Мав Гурам Петріашвілі й авторську передачу на Українському радіо.
Нещодавно він зняв ще два фільми – і про кого?!” Про Анатолія Хостікоєва
та Миколу Вінграновського.
До слова, фільм про Миколу Вінграновського Гурам Петріашвілі почав
знімати вже на другий день знайомства з ним. А нашим “кіношникам” ці ідея
прийшла тільки після смерті великого поета.
І ось щойно вийшла його книга казок “Пригоди Елі і Рару”.
Отакий короткий життєпис ювіляра, який, до речі, показує приклад національним
меншинам, як треба поводитися в Україні.
Зважаючи на великий і багатогранний внесок Гурама Петріашвілі в розвиток
грузинської та української культур, хотілося, щоб офіційний Київ нарешті
віддячив панові Петріашвілі за багатолітню працю на добро України, на добро
українсько-грузинських стосунків.
Роман КОВАЛЬ |
