Вже скоро мине сорок років (написано 1983 року. – Ред.) від того часу, коли за побуту в “Д.П.” таборі в Міттенвальді в Німеччині зустрівся я й щиро сприятелювався з одним земляком з рідної мені Полтавщини. Був це старший чоловік, український патріот, високоосвічена й ідейна людина. Він ще недавно тоді вирвався з-під совєтського “райського” життя, переживши такі тяжкі обставини, серед яких міг загубити не лише життя, але перед тим... і душу. Фізично він був підірваний на здоров’ю, але душу свою зберіг незламною в найкращих людських чеснотах. Любив оповідати про минуле. У своїх спогадах він, як на телевізійній стрічці, показував епізоди з життя, які бачив або був їх учасником у минулому, починаючи від часів відродження України 1917 – 1918 років та кінчаючи роками під московською окупацією.
Ті спогади торкалися його рідного села Березова Лука Миргородського повіту на Полтавщині. Він не тільки оповідав живою мовою, але, на мою спонуку, часом брався занотовувати окремі епізоди, як більш яскраві й цікавіші, на папері. Але тяжів над ним психоз, що налягає на багатьох колишніх підсовєтських громадян: він боявся переслідування з боку невідомих большевицьких агентів, які, мовляв, можуть помститись не лише над ним, але й над його рідними, що лишилися через збіг обставин і далі перебувати на теренах СССР. Кажу, що це була в ньому постійна тривога, під її впливом він несподівано нищив те, що був написав. Мої дружні намагання впливати на нього, щоб він того не робив, а зберігав свої рукописи для кращих часів, щоб їх колись опублікувати, не мали успіху. А він мав таку свіжу пам’ять, що навіть склав два списки прізвищ мешканців с. Березова Лука: один список “Загиблих за волю України”, а другий список “Померлих від голоду”. На моє прохання, щоб колись увіковічити на сторінках преси імена загиблих, автор тих списків із трудом погодився передати мені на збереження ті матеріяли до “кращих часів”, але під умовою на слово чести, яке я йому дав, ніколи при публікації тих списків не називати їх автора.
Згодом відбулося переселення таборян за океан. Мій земляк перелетів до Америки і скорому часі там на волі, без страху за переслідування, помер. Я ж подався до Парагваю, щойно пізніше перенісся до Чікаго в ЗСА. Ось і тепер, розглядаючи свої архівні матеріяли, вже пожовклі, що вже і папір розпадається, ті два списки загиблих селян Березової Луки і подаю їх до преси так, як їх занотував св. п. їх автор, імені якого, як обіцяв, не подаю.
Список жителів с. Березова Лука, які загинули в боротьбі за Україну
ШИЯН Іван, син місцевих селян, козацького роду, загинув за самостійність у 1919 році під совєтами. Як людина був кришталево-чистої душі, висококультурний і всебічно освічений. Організував у селі “Просвіту”. Був головним лікарем сільської лікарні. Брав участь у виставах аматорського гуртка. Користувався великою пошаною й авторитетом серед селян. Невідомо як був замучений. Був кинутий у криницю. Все село брало участь у похоронах його і разом з ним убитої дружини.
Дружина ШИЯНОВА, з дому БАКАЛО, вчителька двоклясової школи. Невідомо як була замучена і вкинута в полі у криницю. Як свідома українка, читала селянам книжки у “Просвіті”, де була бібліотекаркою, також брала участь у аматорських виставах.
КОНОВАЛЕНКО Йосип, фельдшер, син місцевих селян козацького роду. Також замордований під совєтами в 1919 році і вкинутий також у криницю. Був відомий як “антисоціяліст”. Усе село ховало разом в одній могилі чотирьох вкинутих у криницю.
ШАМРАЙ Іван, студент, син місцевих селян-козаків, свідомий українець, знайдений замученим і вкинутим у криницю із трьома попередньо згаданими жертвами червоної Москви.
ГАНУС Олександр, селянин, козацького роду, служив у Гетьманській варті. В березні 1919 р. в Миргороді під совєтами посічений шаблями: йому відрубано вуха, ніс, вирізано пас на спині, перерубано руку, був дострілений у мішку. Загинув по дорозі з тюрми на жидівський цвинтар у Миргороді. Записано зі слів організатора переносу тіла забитого із жидівського цвинтаря на православний і його поховання.
ГАНУС Микола, селянин-козак з Березової Луки. В 1922 р. в березні під совєтами задавлений під Гадячем. Він тоді віз священика з Березової Луки до Гадяча. Священик зник безвісті, але знайдений задавленим через два тижні, на другий день Великодня. Кінь і віз пропали. Село поховало загиблих на третій день Великодніх свят.
КЛИМЕНКО Іван (ХИРНИЙ), писар сільської управи. В жовтні чи листопаді 1918 року в полі між хутором Лихопілля і селом Остапівка їхав у справі мобілізації до українського війська і був застрілений з карабіна. Все село ховало покійного.
Далі складач цього списку подав лише прізвища загиблих за державну волю України в селі Березова Лука, а саме: Олексенко, Шептун Феодосій, Оченаш Степан, Єчко Грицько, Тараненко Федір, Оченаш Михайло, Ранюк Йосип, Ранюк (Захарків), Новицький Федір, Шириколава Мусій, Шириколава Іван, Єщенко Трохим, Оченаш Самсон, Кирій Антон, Пузь Левко, Шиян Степан, Лазур Митрофан, Шиян Андрій, Филонич Василь, Курочка Василь, Шиян, Курочка Федір, Курочка Степан, Ранюк Яким, Іванько Йосип, Фуґоль Гаврило, Филонко Яків, Курочка Іван, Филонич Ярина, Волошин Кирило, Шульга, Гаранусенко Віктор, Кулинич Микита, Кулинич Іван, Кулинич, Кузьменко Іван, Єщенко Пилип, Єщенко Іван, Шептун Петро, Коноваленко Іван, Шиян Карпо, Лисенко Микола, Пугач Степан, Курика Василь, Черкас Кирило, Гордусь Павло, Ванда Степан, Рула Микола, Єщенко Андрій, Лапенко Василь, Ранюк Грицько, Польща Степан, Рахуба Михайло, Оченаш Микола, Лапенко Пилип. Разом шістьдесят три особи.
Вічна їм Пам’ять!
Список померлих з голоду в 1933 р. в с. Березова Лука
Автор цього списку подав спочатку характеристику харчового стану свого села перед голодом 1933 року. Він записав з оповідань місцевих селян, його знайомих і сусідів, що в 1932 році було зібрано з гектара: жита від 75 до 100 пудів, пшениці від 50 до 70 пудів, ячменю 35 – 40, вівса 35 – 40, проса 35 – 40, гречки 5 – 15, картоплі 700 – 1500 і буряків від 700 до 1500 пудів. А про себе згадує, що в 1929 р. на господарстві з 8 гектарів він зібрав зернових продуктів до 1600 пудів, витратив на свої потреби 300 пудів і продав 1300 пудів. При тому для прохарчування всієї родини з п’ятьох душ дорослих витрачалося зернових продуктів 115 пудів на рік.
Далі робить висновок, що, отже, коли б врожай 1932 року не був нижчий за попередні роки і коли б його дослівно до останнього кілограма совєтська влада не забрала від населення, то голоду не було б. Голод було зроблено штучно й умисно, бо на зерносховищах при станціях лежало зерно, забране державою в селян, що вмирали з голоду. Далі – список селян-хліборобів свого села, в яких совєтська московська влада забрала геть увесь урожай 1932 року. Ось цей поіменний список: Ганжа Іван, син Ганжі, жінка Ганжі, Кулик, Кулик (другий), Макар, Шиян, жінка його, Шиян Карпо і жінка його Надія, Гаса, Ганус Іван, і його жінка та мати, Деркач Клим, Чуй і жінка його, Шиян Матвій і його жінка, Шиян Денис, Шиян Хівря, Олипа Мирон і його жінка, Шиян Іван, Шиян Семен, Шиян Гаврило, Шиян Антін, Шиян Василь, Шиян Марта, Костюшка Сергій, Мовчан Сергій, Тилипня Давид і жінка його, Семенець Данило, Ганусь Павло, Бурисенко, Мелешко Остап, Мелешко Устя, Федірко Іван, Федірко Грицько, Федірко Панас, Цапир Данило, Петренко Пилип, Петренко Митрофан, Волошко Овсій, Гузій, Оригваль Захар, Титаренко Мусій, Шиян Іван, Шиянова дочка, яку мати з’їла, та друга Шиянова дочка, Шиян Андрій, Волошко Андрій, Бибич Трохим, Бибич Настя, Сорока Яків, Сорока Катерина, Сорока Маруся, Титаренко другий, Титаренко третій, Титаренко четвертий, Титаренко Захар, Ганус Мусій, його жінка, Ганус Андрій, Титаренко Грицько та його жінка, Титаренко Іван, Гетенко Марко, Яремич Степан, Панченко Лука, Панченкова жінка, Панченко Семен, Кузьменко Сергій, Кузьменко Мотря і троє дітей, Язига Харитон, Язига Мотря, Коноваленко Гаврило, Коноваленко Гапка, Коноваленко Олена, Курочка Демид, Шиян Іва (Масенко), Петренко Микола, Таран Петро, Шиян Семен, Кістриця Павло і його жінка та син, Мазепка Андрій, Лисико Мусій і його жінка, Левченки – батько, мати і дочка, Шиян Борис, його син, Шиян Текля і її донька, Шиян Іван, Погода Павло і його син, Шиян, Зарічковний Матвій, Чайка Федот, Чайка – двоюрідний брат, Деркач, його жінка, дочка і онука, Лазур, Лазур другий, Шиян (інший), Шиян Сергій та його жінка і син, Смілян Василь і його жінка, Смілян, Ранюк Прокіп та його жінка, Пархоменко Тетяна, Пархоменко Ганна, Крицький Семен, Крицькнй Степан, Мостовий Василь, Пархоменко Микола і його жінка. Пархоменко Михайло, Пархомеико Михайло (другий), Кривенко, Фуголь Микола, Фуголь – брат Миколи, Симянко, Регеша Іван, Куртан, Козій Микита – з’їла жінка, Хабло – жінка з’їла двоє дітей і ловила людей, Ярмич Іван... Отже, до цього списку, що містить до 140 імен, автор зазначив, що це померлі від голоду навесні і влітку 1933 року, а до цього списку ще треба було б додати імена померлих ще восени та під кінець року...
Вічна їм Пам’ять!
Антін КУЩИНСЬКИЙ
Кущинський А. Загибель села Березова Лука на Полтавщині. Вісник. – 1983. – №4. |
