Кубань – наш рідний край
Будучи відірваним від своєї малої Батьківщини – Кубані, я надзвичайно
зрадів, взявши до рук книгу Романа Коваля “Нариси з історії Кубані”. Матеріали,
викладені в ній, проливають світло на маловідомі сторінки історії нашого
народу – Національно-визвольні змагання на Кубані 1917 – 1920 рр., участь
кубанців у боротьбі в лавах Армії УНР та повстанських загонах, трагедію
українства в Краснодарському краї.
Хоча на Кубані видаються десятки книг з історії кубанського козацтва,
але в них нема об’єктивної інформації про Визвольні змагання 1917 – 1920-х
років. Суть розповідей зводиться до істеричної критики керівників Кубанської
Народної Республіки. Російські історики називають кубанців-самостійників
“пройдисвітами” і “націоналістами-авантюристами”, а їхні мрії об’єднатися
з історичною праматір’ю-Україною називають не інакше як “брєдом”. А от
Антона Денікіна та інших білих генералів, на совісті яких десятки тисяч
закатованих кубанців, нестримно вихваляють. Інші автори відкрито симпатизують
більшовикам, які теж нещадно нищили моїх земляків, викладають матеріал
у дусі махрової совєтської історіографії. У працях дослідників Крикунова
і Агафонова простежується загальноімперський погляд на історію козацтва.
Так козаків, що воювали проти СССР, затавровано як “ізмєнніков” і “прєдатєлєй”,
а визвольну боротьбу проти сталінсько-московського ярма – “колабораціонізмом”.
Ставлення козаків до України та українського народу практично не висвітлюється,
ніби вони тут ні до чого.
Путінський намісник Кубані О. Ткачов голосить, що Кубань належить “рускім”
і козакам, провокуючи цим міжнаціональні конфлікти. А козаки і надалі лишаються
“вєрнимі слуґамі” російських шовіністів. Невже кров, яку пролили мої предки
у боротьбі за державність Кубані, за возз’єднання її з матір’ю-Україною,
не окупиться?
Сергій ПАРХОМЕНКО
м. Київ |
