Під такою назвою довелося прочитати вельми цікаву й пізнавальну книгу
відомого письменника-історика Романа Коваля, яка щойно вийшла у світ з
видавництва ДП “Державна картографічна фабрика”(Київ – Вінниця).
Книга вражає величезним обсягом опрацьованих автором джерельних матеріалів
про життя Василя Проходи (автобіографічні книги, історичні праці і статті,
вміщенні в еміграційних виданнях, спогади бойових побратимів, кримінальну
і особисту справи відповідно з Державного архіву СБУ і ЦДАВО України та
ін.). Це історія національного усвідомлення кубанського українця та його
багатолітньої боротьби за національну свободу і національну гідність.
Народився Василь Хомович Прохода 25 грудня 1890 року на батьковому
хуторі над річкою Сосикою під станицею Павлівською Уманської полкової округи
Кубанського козачого війська. Дитинство його проходило серед привільних
кубанських степів, де у станиці Уманській 1906 року закінчив з відзнакою
чотирикласну школу. Виїхавши в 1910 році на дідівські землі таврійсько-катеринославського
порубіжжя, Прохода працював сільським писарем. У містечку Оріхові склав
іспит за шостий клас і вільноприділеним зголосився до російської армії,
де скінчив курс прапорщиків.
Командиром маршової роти прибув на австрійський фронт. Брав участь
у боях. 1915 року потрапив до полону.
У неволі несподівано опиняється в середовищі української інтелігенції
– членів Союзу визволення України. Завдяки діяльності СВУ серед полонених
почався процес перетворення “малоросів”, “хохлів”, “рускіх людєй” в ідейних
борців за незалежну Українську державу. Василь Прохода інтенсивно вивчає
українську історію, літературу, культуру, стаючи таким чином свідомим українцем.
Навесні 1918 року Прохода повертається в Україну, де, не знайшовши
потреби у своєму військовому фахові, стає секретарем “Просвіти” в Оріхові.
Але одноманітність існування в містечковій глухомані не задовольняла вояцької
вдачі кубанця, і він поринає у вир збройної боротьби за волю України, за
усталення її державності. Вступивши до 1-го Сірого полку дивізії сірожупанників,
він повертається в “родину національних романтиків”. На посаді начштабу
полку бере участь у жорстоких боях проти московсько-більшовицької навали.
Протягом 1918 – 1920 років воював з червоними й білими москалями, з поляками.
Мав наскрізне кульове поранення в груди. Війну закінчив у січні 1921 р.
у званні підполковника на посаді начштабу 4-ї Сірої бригади Волинської
дивізії.
Незважаючи на тяжкі побутові умови табору інтернованих, Василь Прохода
провадить активну виховну працю серед вояків, викладає їм українську мову,
історію та географію України. Там він написав цінне джерело для військових
істориків “Записки до історії Сірих, або сірожупанників”.
У прагненні якомога корисніше прислужитися майбутній самостійній Україні,
в постання якої непохитно вірив, він 1922 року вступає на агрономічно-лісовий
факультет Української господарської академії в Подєбрадах, яка фінансувалася
урядом Чехословаччини. Після захисту диплому Прохода перебуває у складі
викладачів академії. Написав підручник з охорони лісу від рослинних шкідників.
Був головою Товариства колишніх українських старшин, брав активну участь
у керівництві патріотично-спортивним рухом “Український сокіл”, писав публіцистичні
статті.
Після ліквідації УГА для Проходи, який уже мав сім’ю, настали тяжкі
часи безробіття. Умови життя погіршилися з німецькою окупацією Чехії і
початком Другої світової війни. Довелося працювати інженером у фірмі з
будівництва і ремонту шосейних шляхів. Для праці на сході фірму мобілізувала
німецька військова компанія. Так Прохода опинився на шляхових роботах під
Ленінградом, а потім на будівництві оборонної лінії на Познанщині в Польщі.
З приходом до Польщі совєтських військ Прохода потрапив до катівень
контррозвідки СМЕРШ, де потерпав під час довготривалих допитів зі зміною
слідчих та їхніх методів. Як громадянин Чехословаччини він не підлягав
юрисдикції СССР, однак як український патріот був визначений ворогом Совєтського
Союзу. Слідчого цікавило, як кубанець став свідомим українцем. Той пояснив:
“У мене українство пробудилося в любові до української пісні, музики, поезії,
літератури, мистецтва, до милозвучної української мови, до яких більшість
росіян ставилася з погордою як до чогось нижчого, хохляцького. Їхній шовінізм
спонукав мене стати зі зброєю на оборону українського національного імені,
якого вони не визнавали, вважаючи його контрреволюційним”.
Після півторарічних поневірянь по слідчих в’язницях Прохода був засуджений
до 10 років каторги. Фізично виснаженого його було етаповано на вірну загибель
до заполярної Воркути. Та він поставив собі за мету пережити тих, хто понівечив
йому життя – “батька” Сталіна і його поплічників.
Тяжку неволю кубанець відбув гідно, ні в чому не поступившись життєвими
принципами. Восени 1954 року був звільнений з табору на спецпоселення під
нагляд спецкомендатури. Писав десятки листів-звернень до найвищих інстанцій
з проханням дозволу виїхати чи то до України до родичів, чи у Чехословаччину
до родини. Більше року тривали ці клопотання, доки у січні 1956 року всі
формальності для від’їзду до ЧСР були залагоджені.
Та у ЧСР – країні “народної демократії” – комуністична влада прийняла
його негостинно. Тривалий час відмовляла у поновленні громадянства. Як
“старому контрреволюціонерові” не нгадала пенсії. Врешті йому пощастило
розшукати адресу дружини й сина у США. Вісім років добивався він від уряду
ЧСР дозволу на виїзд для возз’єднання з родиною.
Проживаючи останні роки свого життя (помер 8.11.1971) у США, Василь
Прохода займається публіцистичною діяльністю. Друкує свої цінні спогади
в часописі “Вісті комбатанта”. Останнім подвигом славного кубанця є його
автобіографічна праця “Записки Непокірливого” видана у трьох книгах, охарактеризована
ним як “історія національного усвідомлення, життя і діяльність звичайного
українця”. Вона дає приклад для наслідування наступним поколінням борців
за волю України.
Книга Р. Коваля “Тернистий шлях кубанця Проходи” є цінним джерелом
натхнення патріотичного самоусвідомлення української молоді.
Ренат ПОЛЬОВИЙ, інженер-винахідник
м. Ірпінь Київської обл. |
