• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень
• Жовтень
• Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

У квітні 1660 р. з Москви до Борисова, що в Білорусі, на переговори з урядом Речі Посполитої приїхали московське посольство й посольство українське на чолі з ніжинським полковником Василем Золотаренком.
Щоб “примусити до миру” Річ Посполиту, Москва розгорнула широкомасштабний наступ на неї через Білорусь. Московські залоги були розсаджені у замках зруйнованих ними міст Литовсько-Руського великого князівства аж до Берестя включно. Очолював окупаційні війська князь Іван Хованський, рід якого вийшов 1408 р. до Москви з Білорусі. Голос крові озвався в ньому у своєрідний спосіб – він залив кривавою повінню Батьківщину своїх предків.
Міста Литовсько-Руського великого князівства запекло боронилися. Московське військо застрягло біля Ляховичів, чотири тисячі оборонців якого зупинили 30-тисячне московське військо.
Військові дії сягнули меж північних теренів України. Південь теперішньої Білорусі віддавна належав до етнічної території українського народу. Ще 1918 р. все Прип’ятське Полісся із Брестом, Пінськом, Мозирем та Річицею входило до складу Київської та Волинської губерній Української Держави, бо його населення було переважно українським. У середині ж XVII ст. українці всуціль жили аж до Слуцька, Могилева та Мстислава. Вихідцями з Могилева, наприклад, були Нечаї, а з-під Мстислава походили Кривоноси. У Бихові народився полководець Богдана Хмельницького Филон Горкуша. Митрополити київські Йосип Тукальський та Варлаам Ясинський також були українцями з Берестейщини. Великою кількістю українців, що там жили, пояснюється порівняно легке входження за часів Хмельниччини теренів з названими містами до складу Української держави і суцільне покозачення її людності.
По здобуттю у грудні 1659 р. московськими військами українського міста Старого Бихова залишки військ Білоруського полку Української держави перемістилися на захід і вкоренилися у Слуцьку. Замість Івана Нечая, що потрапив у полон, полк очолив Денис Мурашко. Саме він і допоміг обложеним Ляховичам вистояти у нерівній боротьбі, безперервно нападаючи з тилу на розбійницьке військо Івана Хованського. І не було цим відчайдухам діла до того, що в жовтні 1659 р. український уряд уклав з Московським царством у Переяславі чергову угоду, зобов’язавшись вивести війська з Білорусі.
Не було їм діла й до того, що представник цього уряду Василь Золотаренко приїхав на переговори з Річчю Посполитою в Борисів. Напевно, наслухався Золотаренко московських докорів щодо дій його співвітчизників. У тому числі і їхніми зусиллями польсько-московські переговори було зірвано. В Речі Посполитої з’явилася надія на перемогу у війні, тож вона так і не прислала посольства на переговори до Борисова. “Примусити до миру” її не вдалося.
Через шість років по Переяславській Раді знесилена Річ Посполита стала для України меншим злом, ніж знахабніла від воєнних успіхів Москва. 1654 року Гетьман Богдан Хмельницький затягнув її до війни проти Речі Посполитої, а 1660 р. Денис Мурашко втягував Річ Посполиту у війну проти Москви.

Сергій КОВАЛЕНКО