23 квітня 1965 р. у США помер Петро Дяченко, отаман полку Чорних запорожців Армії УНР. Історичний клуб “Холодний Яр”, Історичне товариство “Чорні запорожці” та видавництво “Стікс” у серії “Українська воєнна мемуаристика” готують видання спогадів Петра Дяченка “Чорні запорожці” та однойменних спогадів сотника 1-ї Запорозької дивізії Бориса Монкевича. З цієї нагоди пропонуємо читачам “НН” фрагмент споминів Петра Дяченка про те, як навесні 1919 р. чорношличники пробиралися через Румунію в Галичину. Від дня арешту полковника Болбочана наш полк не діставав грошей, прийшлося жити за рахунок селян, та з того, що здобули на більшовиках.
Треба було зробити більші запаси фуражу та проса, щоб не забракло в дорозі, як заладуємося у вагони. Полкова каса була майже пуста. Довелося зичити гроші у козаків… Наказав я зробити збірку 1-ї і 2-ї сотень, що свого часу билися з Махновцями. Вистроїлись, маючи свої сідла перед собою. Короткий перегляд подушок і в’юків, і полкова скарбниця збагатилась, а козаки тільки чухали потилиці.
Нарешті підставили вагони, в які ми погрузились, але паротягів не було. Мішок цукру – і знайшлись також паротяги. Майже всю дорогу прийшлось солодити, щоб їхати далі. В Чернівцях була спроба обеззброїти полк, що мала виконати Румунська піхотна сотня, і який же сором, у лаптях. Командир компанії гостро взявся за нас, наробив крику на все місто. Через перекладача я проводив з ним розмову в жартівливому тоні, але Румун, як видно, на жартах не знався, бо дав нам 5 хвилин часу на приготування до віддачі зброї, після яких його солдати силою відберуть її у нас.
Він уже обеззброював нашу піхоту. Тоді, знову жартом, запитав я Румуна, чи його вже хто обеззброював? Румун знову в крик, що вже минуло 5 хвилин, а зброї не виносять. Я потішив його, що зараз винесуть…
На мій знак сурмач заграв “Сполох”, і з вагонів вискочили козаки із рушницями, готовими до стрілу, окружили лапотників. Із вагонів виглядали наші тяжкі кулемети, теж готові до стрілу. Бідний командир сотні цілковито розгубився і вже без крику просив, щоб не робити йому кривди, бо пропала його кар’єра. Над’їхав і сотник Божко з другим ешелоном, якому я ще раз наказав, щоб їхав у повному поготівлі.
Нарешті Заліщики. Велике було наше здивування, коли ми там дізнались, що весь Запорозький корпус здав зброю і був пограбований Румунами. Виходило, що тільки ми, Чорношличники, не здали зброї і майже нормально відбули подорож. Сміливі завжди мають щастя… Петро ДЯЧЕНКО, командир полку Чорних запорожців 
На світлині
Чорні запорожці – підхорунжий Микола Мезенцев та підстаршина Манолій Головатенко. Станіславів, 22 вересня 1920 р. З фондів Центрального державного архіву кінофотофотодокументів ім. Г. С. Пшеничного. Публікується вперше. |
