 27 липня 2026 р., захищаючи Україну в лавах 67-ї Окремої механізованої бригади загинув бойовий хірург, а також раніше боєць нашого батальйону Віталій Гакало-“Професор”.
До свого 25-річчя Віталій не дожив зовсім трохи – він народився 10 серпня 2001 року. У 2020-му Віталій закінчив Кременецький медичний коледж, працював фельдшером швидкої допомоги, а у 2022-му навчався в Тернопільському національному медичному університеті. Коли почалася велика війна, йому було лише 20.
У травні 2022 р. супроводжував евакуацію поранених з “Азовсталі”. Далі, закривши сесію в університеті, тієї ж ночі виїхав до Києва, а звідти – на Донеччину у складі ПДМШ імені Пирогова. Вивозив важких поранених із-під Бахмута та Соледара, пережив обстріл шпиталю, працював у найгарячіших точках, коли за годину доводилося приймати по 20 поранених бійців.
Наш побратим госпітальєр “Кевін” згадував їхню першу зустріч у Лимані на стабпункті: “Віталій якраз завершував ротацію в ПДМШ і починав свій шлях у лавах «Госпітальєрів». Ми тоді привезли йому першу чорно-жовту футболку нашого батальйону. Він прийшов до нас зовсім юним, майже дитиною за віком, але вже сформованим, серйозним фахівцем”.
Віталій був з тих, хто не тільки якісно виконував роботу, а й навчав інших: передавав досвід, показував складні маніпуляції, фактично вишколив не один екіпаж “Госпітальєрів”. Згодом став хірургом організації MMR, працював на Донеччині, Запоріжжі, Сумщині, Дніпропетровщині, пройшов Покровськ та Курщину.
У 2025-му мобілізувався до 67-ї ОМБр. За свою роботу та мужність мав державні нагороди. Цього літа його чекали назад у MMR, але доля розпорядилася інакше.
Псевдо “Професор” дісталося йому не просто так. У нього був колосальний потенціал – він мав усі підстави стати одним із наймолодших докторів медичних наук.
Віталій казав: “Медицина – це те, що вмію робити найкраще”. А ще любив повторювати: “Менше думайте – більше робіть!”
Він не раз повторював, що війна змінила його ставлення до людей – якщо не допомагати одне одному, світ і мораль просто зруйнуються.
Ми втратили не лише талановитого лікаря, а дуже доброго, світлого і надійного друга. Дякую, Віталику, що був з нашим батальйоном! Колишніх “госпітальєрів” не буває. Щирі співчуття рідним, близьким та усім, хто любив Віталія.
Він міг прожити довге й спокійне життя, але обрав рятувати життя інших ціною власного. Світла пам’ять тобі, друже “Професоре”! Яна ЗІНКЕВИЧ 
|
