Учора несподівано згадав дівчину, яка давно-давно приїжджала до мене з Чернігівщини зі своїми віршами. І вірші, й сама дівчина були не від світу цього. Але в її віршах без рим була сув’язь несподіваних метафор, дивовижних образів, які свідчили про інтенсивне духовне життя та всеосяжну любов до України. Для неї Батьківщина була трепетним сенсом життя.
Дух дівчини був антиматеріальним. Вона не думала про побут, про створення сім’ї, я був впевнений, що в неї ніколи не було хлопця. Малі статки не хвилювали її.
Худенька, красива, ніжно-делікатна і страшенно сором’язлива. Вона боялася потривожити, створити комусь незручність. Її щирість і безпосередність були дитячими.
Як же звали її?!
Я відчув тривогу. Ні, я маю згадати її ім’я! Може, Марія?.. Токар?
Виручив Віктор Рог, бо вона і до нього ходила як до редактора газети “Шлях перемоги” зі своїми віршами.
– Марія Столяр, – сказав Віктор. – Ми допомогли видати їй поетичну збірочку.
– Уже років десять як про неї нічого не чути.
– Що ви! Значно більше.
Віктор погодився з моєю оцінкою дивовижної Марії. У ті роки я не дуже вважав її поетесою, а тепер думку змінив. Таж вона жила в поетичному світі любові до нашого народу! Вона за натурою палка поетка!
Чи жива Марія?.. Якась печать нещасливої долі вже тоді лежала на ній.
Радію, що оцим спогадом залишив її у пам’яті українського народу. Якби ж я ще зберіг її фотографічний відбиток…
Про себе Марія Столяр сказала скромно-мало: “Я народилася 10 червня 1967 р. в с. Тертишники на Чернiгiвщинi... Закiнчила фiлологiчний факультет Нiжинського педiнституту. Працювала сiльським учителем, газетярем. За яскраво виражену прихильнiсть до Руху була звiльнена з посади оглядача культури носiвської райгазети затятим комунiстом пaном О. Нестеренком... Друкувала свої поетичнi твори в часописах «Україна», «Основи», «Українськi проблеми», «Дзвiн», «Чернiгiв», газетах «Лiтературна Україна», «Час-Timе», «Вечiрнiй Київ», «Україна молода», «Лiтературний Львiв», «Молодь України» та iнших. Прагну своїми вiршами, статтями боротися за Українську Україну”.
А ось як глузували над нею земляки:
А колгоспник бажає собi
Бiльш диким бути.
– Чого, дурне, ти лiзеш-пхаєшся
В поети?
Мабуть, про таких Марія писала:
Ступаєш по грязькiй дорозi,
А залишаєш чистi слiди.
І в моїй душі Марія залишила чистий слід.
Роман КОВАЛЬ
Київ, 20 листопада 2020 р. – 21 липня 2026 р.
Подяка за збережені вірші Марії Столяр – бібліотеці “Українського життя в Севастополі”: http://ukrlife.org/main/evshan/stoliar2.htm
|
