Ми не часто зустрічалися з ним. Красень зі світлою душею, з постійною легкою усмішкою, безмежно закоханий у пісню. Гітара – вірна подруга, де б він не був і що б не співав – чи то власні пісні, чи українські народні. Мав почуття ансамблю – прислухався до тих, хто співає поруч, умів чисто вибудувати інтервали у двоголоссі. Чого вартує імпровізований акапельний дует з Ніною Матвієнко на фестивалі в пісні “На тому каменьові”! Голоси зливаються, бринять, і зачудовуєшся від цього дійства. І це без репетиції, отак з ходу…
Незабутньою була наша поїздка в Холодний Яр у 2023 році. Всю дорогу спілкувалися про її величність Пісню. Я дивувалася, скільки їх знає Володя, і не просто трішки, а всі куплети. На Дикому Хуторі в колі друзів з ним так легко співалося, навіть і незнайомі пісні, бо він голосом вів. Ненав’язливо, але впевнено.
Володимир Самайда був учасником хору “Чумаки”, його поважав художній керівник і засновник Василь Триліс. У цьому колективі народна пісня звучала по-справжньому, без застольного надриву, а вдумливо, сердечно – як співає українська душа.
Боляче від втрати таких світочів… Не почуємо живого, оригінального, впізна?ваного, оксамитового тембру Володі.
У кращих світах хай тобі легко і дзвінко співається, дорогий друже!
Світлана МИРВОДА, народна артистка України |
