Уривок з майбутньої книги “Діти у Визвольній війні”...
Кінець 1918 року. Дев’ята сотня УСС держить позиції в Ляшках Мурованих. (...) Ворожий скоростріл уміщений коло костела, який ще вчора перед полуднем досить дошкулював всім, розбив двома чудесними сальвами з батерії сот. [Ярослав] Воєвідка.
Тепер на залізничнім шляху стоїть наш скоростріл, такий гарний, новенький “Шварцльозе”. Дивиться своїм одним оком між хати Малехова і час від часу злісно затуркоче, як десь покажеться ворожий вояк.
Панцирний щит крив скорострільчика, який чваниться скорострілом як не знати чим. Аж рука свербить, так хочеться спробувати пустити кілька стрілів. Прошу скорострільчика:
– Товаришу “старший”, дайте спробувати, як б’є ваша машинка!
Та де там! Ані за три папіроси не хоче.
Як ні, то ні. Овва, обійдусь, може, як прийде другий на зміну, тоді, може, вдасться...
У Малехові ніхто не рухається. Скорострільчик мусить, як сам каже, “на мінутку” відскочити. Сідаю за скорострілом і прошу Бога, щоби тепер там появилася яка ворожа маківка. І дійсно, придивляюсь: стоїть коло стодоли з крісом у руці й дивиться на наш бік. Обертаю легко скоростріл трошки направо, мірник добрий. Так! Серце б’ється, малий натиск – і скоростріл дрожить у руках: та-та-та – та-та-та-та – і сипнулись кулі коло ніг ворожого вояка. Бачу добре, як земля зі снігом підскакує коло ніг. Антек (так в УГА називали поляків. – Ред.) аж підскочив, кріс випустив з рук і зник. Чи цілий – не знаю. А тут вже летить засапаний скорострільчик, штани в руках, ремінь на шиї і кричить немов сказився. Толкую, що показалося 10 ворожих вояків і я “мусів”.
Втихомирюю гнів скорострільчика папіросом, надходить зміна, і ми зі скорострільчиком йдемо пообідати, кожний до своєї части.
– Б’є, – кажу, – добре твій скоростріл, – і прикидаюся, якби я на тім розумівся.
Скорострільчик надувається гордощами, а я, щоби позлостити його, тягну дальше:
– А бив би ще краще, якби мав кращу обслугу, – і даю ногам знати...
Василь ГОРБАЙ
Дж.: Горбай В. Два спомини // Літопис Червоної Калини. – 1930. – Ч. 7 – 8. – Липень – серпень. – С. 7; Свобода (Джерзі Сіті). – 1930. – Ч. 256. – 3 листопада. – С. 2.
На світлині – Василь Горбай. |
