 23 червня 2024 р., на Трійцю, на південно-західній околиці Розумівки, біля могили Чорного Ворона та його козацтва зібралося з півтори сотні добрих людей.
Так почався 2-й день 29-х вшанувань героїв Холодного Яру.
Роман Коваль розповів про бій на Покрову 1920 р. між червоними й ударно-розвідувальним загоном Степової дивізії Костя Блакитного. Відділ Чорного Ворона складався зі 150 – 250 кінних і 20 тачанок із кулеметами. “Цей загін був найрухливіший у дивізії і мав вирішувати найвідповідальніші завдання: вести розвідку, охороняти дивізію на марші, сковувати сили противника в бою... – згадував молодший брат отамана Степової дивізії Федір Пестушко. – Загін Чорного Ворона складався переважно з колишніх махновців, які покинули чорні прапори і перейшли під свої рідні – жовто-блакитні”.
Коли Степова дивізія поверталася з Холодного Яру на Катеринославщину, її маршрут зійшовся з маршрутом Кінної армії, яка поспішала на врангелівський фронт. Чорний Ворон першим накинувся на червону лавину. Тачанки воронівців, різко розвернувшись, залили вогнем будьонівців. Чорний Ворон повів розлючених червоних вершників у протилежний від Степової дивізії бік... “Оточені у маленькому лісочку серед степу… козаки Ворона по-геройськи боронилися, – згадував Юрій Горліс-Горський. – Усі атаки були відбиті з величезними втратами для будьонівців. Тоді дивізійна артилерія відкрила по круглячку молодого лісу ураганний вогонь, змішавши його із землею”.
Одного із загиблих козаків звали Оверком. Був він із Бондурової. За ним приїхала мати.
– Сину мій Оверку! – ридала вона над його тілом...
Селяни навколишніх сіл позбирали воронівців і поховали їх в одній могилі в лісі Раєвського над просікою... Безпосереднім організатором перепоховання козаків у жовтні 1920 р. був Денис Танасович Шевченко з Розумівки, 1896 р. нар., двоюрідний дід учасника вшанувань Миколи Христенка, старости Розумівського та Миколаївського старостинського округу...
Народна артистка України, козачка Історичного клубу “Холодний Яр” Світлана Мирвода заспівала воронівцям пісню на слова Тараса Шевченка. За байраком байрак.
А там степ та могила.
Із могили козак
Встає сивий, похилий.
Встає сам уночі,
Іде в степ, а йдучи
Співа, сумно співає.
Наносили землі
Та й додому пішли,
І ніхто не згадає.
Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає. Квіти від Кіровоградської ОВА та Олександрійської селищної ради лягли на братську могилу і до меморіального знака Юрієві Горлісу-Горському, що височіє біля могили.
Отець Миколай Макогін з Івангорода, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ, відслужив панахиду за полеглими.
Звертаючись до священника та голови Олександрівської селищної ради Олександра Безпечного, який узяв участь у меморіальному мітингу, Роман Коваль розповів про трагедію в Івангороді у травні 1920 року. Тут відбувся бій між ордою Будьонного та “повстанським селом Івангородом”. Бій завершився трагічно: переможці засудили на смерть полонених повстанців, яких привселюдно – зігнавши селян – почали рубати шаблями та колоти багнетами. На очах у рідних було зарубано 16 козаків. Потрапив під шаблю і “старий революціонер Кучеренко – учасник революції 1905 року”. Люди збурилися. Беззбройні, вони готові були знову кинутися на ворога. Усвідомивши небезпеку, будьонівці припинили рубку, скочили на коней і зникли у вибалку.
Про цю трагедію розповів фельдшер Юхим Семенченко з Новомиколаївки майбутньому отаманові Денисові Гупалу. Ворог називав Семенченка “ярим украінцем”.
“Вся ця картина мене схвилювала, – признався Денис Гупало. – Мені було надзвичайно шкода побитих селян – братів-українців, народних революціонерів”. Уже на початку серпня 1920 року Денис разом із двома десятками хлопців приєднався до Чорноліського полку Пилипа Хмари.
Роман Коваль звернувся до Олександрівського селищного голови Олександра Безпечного та Миколи Христенка з пропозиціями вшанувати в назві вулиці борця за Українську державу Юхима Семенченка в його рідному селі Миколаївці, а також борця проти царського самодержавства і комуністичної Москви Кучеренка та козаків-івангородців, яких у жорстокий спосіб стратили будьонівці.
Роман Коваль звернув увагу й на те, що в Івангороді в 1920 р. відбувся бій між холодноярцями та червоною бригадою, яка після кривавих жнив стала на спочинок у цьому селі. Бій детально описано у спогадах Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”. У цьому бою були жертви і з нашого боку, а Юрко Городянин (Горліс-Горський) дістав поранення. Кулю витягнули в 1921 р. польські хірурги у військовому шпиталі в м. Новий Сонч (Лемківщина, Західна Галичина, тепер Польща). “Отож, – запропонував Роман Коваль, – варто вшанувати холодноярців й у с. Івангороді”.
Промовляв і начальник управління з комунікації Кіровоградської ОВА Віталій Останній, який чимало зробив для організації 2-го дня 29-х вшанувань героїв Холодного Яру. “Згадуючи події сторічної давнини, ми дивуємося мужності й жертовності українських захисників, – сказав він. – Отаман Чорний Ворон і його побратими – лицарі духу, які намагалися врятувати рідний край. З метою гідного вшанування їхнього подвигу на цьому місці обласною та місцевої владою створено філію Кропивницького обласного краєзнавчого музею «Історико-меморіальний заповідник “Чорний Ворон”», виділено земельні ділянки та розроблено проєктно-кошторисну документацію – щоб тут постав сучасний меморіальний комплекс, достойний подвигу наших героїв. На початку лютого 2022 р. було виділено більш як 30 млн грн з державного бюджету для першої черги будівництва. Проте ненависний ворог завадив втілити ці проєкти в життя. Але після нашої перемоги ми обов’язково побудуємо тут величний меморіал”.
Козак Історичного клубу “Холодний Яр” із Цибулевого Володимир Вознюк з почуттям прочитав свій вірш про Чорного Ворона. Онуки! Нащадки! Це ж справді було!
Це бачило й чуло принишкле село. А пісню “Спіть, хлопці, спіть” виконав Володимир Пастушок-“Пісня”, сотник Майдану, майор батальйону оперативного призначення “Карна” Національної гвардії, учасник багатьох боїв за волю України, лицар ордена Богдана Хмельницького 3-го ст., кавалер ордена “За мужність” 3-го ст. Люди вітали його особливо тепло, щиро дякуючи за багатолітню боротьбу за Українську державу.
А Роман Коваль уже згадував із вдячністю мешканця Розумівки Дениса Танасовича Шевченка, який у 1942 р. разом з Горлісом-Горським організував урочисте відновлення могили Чорного Ворона. Згадав теплим словом сина повстанця отамана Загороднього Якова Сергійовича Зеленька, 1926 р. нар., який малим хлопцем узяв участь у цьому вшануванні. І 2010 року він розповів про цю незабутню подію Романові Ковалю: “Людей було стільки, що вже ніколи стільки не буде. Цілий ліс людей…”
Завершила вшанування Чорного Ворона та його козаків Олеся Кічук з Бессарабії піснею “Марш «Україна»” (“Чорними хмарами вкрилась Руїна”) (сл. Івана Багряного, муз. Григорія Китастого).
Урочистості продовжилися в центрі Розумівки.
Ще в лютому Історичний клуб “Холодний Яр” запропонував розумівському старості Миколі Христенку увічнити в назві вулиці с. Розумівки ім’я борця за Українську державу, осавула полку гайдамаків Холодного Яру, видатного письменника Юрія Горліса-Горського. “Він не раз був у вашому селі в 1920 році, – писав Роман Коваль. – Про це є згадки в його романі «Холодний Яр» та в спогаді «Це було давно». У Розумівці в Юрія Горліса-Горського були надійні друзі. Про це свідчить його фраза про Розумівку, де на нього «ждали кінь і шабля». Переховувати коня та зброю українського вояка в 1920 році могли тільки хоробрі та свідомі українські селяни, якими завжди славилася Розумівка”.
І ось сталося: на 53-й сесії Олександрівської селищної ради центральну вулицю Розумівки Шкільну одноголосно перейменовано на вул. Юрія Горліса-Горського! Про це під час свята розповів олександрівський селищний голова Олександр Безпечний. Разом з Романом Ковалем і Миколою Христенком він відкрив вулицю імені легендарного українського героя.
У цей день у Розумівці грав оркестр легендарної 93-ї ОМБр “Холодний Яр” (художній керівник Олександр Корольов), співали В’ячеслав Купрієнко (“Соняхи”, сл. й муз. В’ячеслава Купрієнка), Володимир Гонський (“Україно!”, сл. Василя Симоненка), Олеся Кічук (“Зродились ми великої години”, сл. Олеся Бабiя, муз. Омеляна Нижанкiвського), Світлана Мирвода (“Стрілецький романс”, сл. Степана Галябарди, муз. Павла Зіброва), Михайло Гречкин (про перемогу князя Костянтина Острозького над московським військом під Оршею), Юрко Юрченко (Юркеш) (“Пісня про Кума” – про “Карпатську Січ”).
Микола Христенко та Олександр Безпечний поклали квіти до меморіальних знаків загиблим землякам – воякам ЗСУ Василеві Скрипниченку і Дмитрові Джогану. У виступі сільський отаман Розумівки та Миколаївки Микола Христенко наголосив, що 37 вояків з Розумівки і Миколаївки воювали або воюють зараз.
До земляків щиро звернулася військовослужбовиця ЗСУ, козачка Історичного клубу “Холодний Яр” Люба Криворот, родом із сусіднього с. Красносілки. “Коли я навчалася в школі, – сказала вона, – про історію холодноярської боротьби, про бої, що точилися в навколишніх селах, не знала, не підозрювала. Адже ця історія, як і більшість трагічних історій української боротьби, до нас не доносилася навмисне, щоб убити в нас спротив і бажання боротьби. Хоча про грот декабристів у Кам’янці, про Чайковського, Пушкіна ми знали. А наша земля народжувала бійців у часи Коліївщини та добу УНР, вона полита кров’ю козаків Чорного Ворона та всіх козаків, хто боровся тут сто років тому. Ця земля народила нових козаків, які і зараз воюють проти російських окупантів”.
Палко промовляла й дитяча письменниця Лариса Ніцой, родом із с. Капітанівки Новомиргородського району. А голова ГО “Фундація духовного та національного відродження «Чорний Ворон»” Анатолій Войний вручив подяки Фундації “Чорний Ворон” Миколі Христенку; легендарному воїну Сергієві Терещенку-“Балу”, який нині боронить Україну в Липцях на Харківщині, голові Олександрівської селищної ради Олександрові Безпечному, волонтерам і благодійникам фундації Геннадію і Володимиру Шевченкам, а також Романові Ковалю – “за подвижницьку місію з відродження історичної правди національного державотворення, зміцнення козацького духу в суспільстві та збереження пам’яті про українських героїв”.
Кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко у своєму виступі підкреслив, що “Роман Коваль відродив дух українського мілітаризму”.
Роман Коваль презентував у Розумівці книгу Юрія Горліса-Горського “Це було давно...” – про трагічну долю Олі “Кравченко”, хороброї розвідниці Степової дивізії та полку гайдамаків Холодного Яру. “Згусток разючих подій, – так оцінила коректорка Надійка Овчарук цей спогад. – Яка всеосяжна трагедія українського народу на декількох сторінках!”
У Соснівці після покладання квітів до пам’ятника полеглим хліборобам Соснівки, Скаржинки і Дев’ятки відбувся меморіальний мітинг. Роман Коваль і в. о. директора Олександрівського краєзнавчого музею Василь Білошапка розповіли про трагедію цих сіл та жертви, які вони поклали в боротьбі проти червоної Москви, а Світлана Мирвода заспівала пісню “Небесна музика” (сл. Зої Кучерявої, муз. Івана Пустового).
Роман Коваль розповів, як у 2011 р. він звернувся до сільської голови Лариси Лебідь із пропозицією перейменувати вулицю Колгоспну іменем Івана Павловського, народженого у Соснівці, митрополита УАПЦ, розстріляного Москвою в серпні 1936 року. А вона відповіла: “Та нехай уже лишається, як є. Люди звикли до Колгоспної...” Все ж таки вулицю перейменували, але на Федора Павловського, двоюрідного Іванового брата, бо ж він герой Радянського Союзу!.. Ось такі малороси!
У Соснівці до нас приєдналися байкери з Кропивницького з прапорами “Азова”. Зустрілися ми і з прекрасною родиною Миколи та Марини Марфулів, які привели у світ вже п’ятеро дітей. Вони завжди беруть участь у вшануваннях земляків і радіють нам.
Завершила мітинг Олеся Кічук народною піснею “Там, за небокраєм”.
А нас уже чекали козаки в с. Цвітному (родинному селі отамана Пилипа Хмари). Найбільше нас виглядав наш друг ще з 1990-х дід Карбала (Олександр Ромащенко), козак Історичного клубу “Холодний Яр”, багатолітній передплатник нашої “Незборимої нації”. Йому вже 86-й, він дуже хворіє, ходить із паличкою, похитується. Він уже не такий сонячно-радісний, як раніше. Але, як завше, з подарунками і щирим козацьким серцем! Він завжди оживає, коли ми приїжджаємо. Так сказав його онук, учасник українсько-російської війни, поранений на Донбасі. Вже немає поруч діда Карбали нашого друга Юрка Хмари. Спочиває вже! Хто зна, чи побачимося ми ще з дідом Карбалою! А так би хотілося... А він ще нам карасики смажені обіцяв, так що має жити, щоб слово дотримати!
Роман Коваль розповів про славного отамана Чорноліського полку Пилипа Хмару, Олександр Безпечний та староста Цвітненського старостинського округу Яна Просяник поклали квіти до пам’ятного знака, а В’ячеслав Купрієнко та Володимир Пастушок заспівали полковникові Хмарі та його козацтву.
У виступі Яна Просяник назвала Пилипа Хмару “видатним військовим діячем України”. Чого ж тоді досі немає вулиці його імені в цьому селі?..
Історичний клуб “Холодний Яр” вдячний голові Олександрівської селищної ради Олександрові Безпечному та начальникові управління комунікацій Кіровоградської ОДА Віталієві Останньому, які взяли участь у всіх наших заходах 2-го дня вшанувань героїв Холодного Яру. Ми могли безпосередньо звернутися з пропозиціями про вшанування їхніх земляків – борців за волю України. Сподіваємося, що вони посприяють тому, щоб були вшановані козаки, якими ми пишаємося.
Подяка всім, хто був нашим партнером у добрих справах!
Козакам-холодноярцям слава! Історичний клуб “Холодний Яр” Світлини Григорія Юрика.
Біля пам’ятника загиблим хліборобам. Село Соснівка, 23 червня 2024 р.
Учасники 29-х вшанувань героїв Холодного Яру. Зліва направо – Надія Віннік, Владлен Ковтун Ольга Собченка (мама полеглого героя Олега Собченка), Світлана Мирвода і Володимир Гонський. Мотрин монастир, 22 червня 2024 р.
Легендарний козак Історичного клубу “Холодний Яр” дід Карбала (Олександр Ромащенко). Село Цвітне, 23 червня 2024 р. 
|
