 22 – 23 червня в Холодному Яру відбулися вшанування героїв.
Почалося все з покладання квітів на могилі Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, на братській могилі холодноярців та на місці останнього бою Василя Чучупака, які провів Богдан Легоняк, заступник голови оргкомітету 29-х вшанувань героїв Холодного Яру.
Опівдні в Мотриному монастирі було вшановано могилу Івана Компанійця, сотника полку гайдамаків Холодного Яру. Відкрила урочистості Ліза Чухліб, яка з почуттям проспівала народну пісню “Ой на горі імбер”. Да що на горі, да імбер,
Ой там козаченько та й умер,
Ходімо, дівчата, дивиться,
Як буде дівчина та й журиться.
Ходить дівчинонька та й рученьки ломить,
Лежить козаченько та й не заговорить,
Ходить дівчинонька та й у груди б?ється,
Лежить козаченько та й не обізветься. Пісня ця ніби написана була на смерть сотника Компанійця. І саме для нього співала Ліза Чухліб, землячка Тараса Шевченка. Сотникові у той день дарували пісні Світлана Мирвода (“За байраком байрак”), В’ячеслав Купрієнко (“Нас чекають”) та Михайло Гречкин (“Чорна рілля ізорана”).
“Чорна рілля ізорана” – народний кант про криваві події минулого, добу Руїни, коли козаків залишали на полі бою, без належного поховання. “Довгий час і поховання сотника Івана Компанійця залишалося занедбаним, точніше, невідомим, – сказав Роман Коваль, голова оргкомітету, – але мені вдалося дізнатися про його місце поховання і спонукати владу відновити могилу сотника полку гайдамаків Холодного Яру. За це подяка тодішньому голові Черкаської ОДА Юрієві Ткаченку”.
Наш товариш Владлен Ковтун, член Національної спілки письменників України, привіз із Корсуня на цю урочисту подію Ольгу Федорівну Собченко, маму Олега Собченка, якому торік неподалік Мотриного монастиря, на Меморіалі козакам-добровольцям, Історичний клуб “Холодний Яр” поставив пам’ятник.
Вшанувавши Івана Компанійця, ми вже вирушили на Меморіал козакам-добровольцям, як до Мотриного монастиря зайшла група військовослужбовців 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Роман Коваль повернувся і розповів новому поколінню холодноярців про сотника полку гайдамаків Холодного Яру.
І знову Роман Коваль поспішив на Меморіал, де мала ось-ось розпочатися головна подія 29-х вшанувань героїв Холодного Яру, але назустріч уже йшла сотня вояків інших частин. І Роман Коваль повернувся до сотникової могили ще раз. І повідав про Івана Компанійця, Юрія Горліса-Горського, Михайла Омеляновича-Павленка та старшин Першого зимового походу, які в лютому 1920 р. взяли тут участь у панахиді за загиблими вояками та подячній службі за повернення в центр України.
О 13.00 на Холодноярському плато, на Меморіалі козакам-добровольцям, урочисто відкрито пам’ятники козакам-добровольцям, які полягли за волю України у 2022 – 2023 роках.
Ось імена героїв, яким у цей день із шаною відкрили горельєфи: Павло Наконечний-“Історик” (боєць 73-го центру ССО), Олександр Пастух-“Добрий” (головний сержант 3-ї роти 2-го стрілецького батальйону ім. Тараса Хаммера 67-ї ОМБр ДУК), старший лейтенант Олексій Рубцов-“Солдат” (командир взводу розвідки 58-ї ОМБр ім. гетьмана Івана Виговського), крайовий отаман Бугогардівської паланки Українського козацтва Віктор Шарий-“Паланковий”, командир взводу 28-ї ОМБр імені Лицарів Зимового походу ЗСУ.
Торік у червні Історичний клуб “Холодний Яр” встановив на Меморіалі козакам-добровольцям пам’ятники Олегові Куцину-“Куму”, Героям України Андрієві Жованику-“Татарину”, Дмитрові Коцюбайлу-“Да Вінчі” й Тарасові Бобаничу-“Хаммеру”, а 30 вересня 2023 р. – пам’ятники Олегові Собченку-“Чорному” з 72-ї бригади ім. Чорних запорожців, Юрієві Дадаку-“Руфу”, аерозвідникам Юліанові Матвійчуку-“Бобру” і Денисові Антіпову-“Буку”. Скульптор усіх пам’ятників – Ігор Семак, архітектор Олександр Бучацький.
І от початок: доброволець “Карпатської Січі” Василь Бичко-“Орел” у виряді вояка УПА став на стійку біля могили Героя України Георгія Тарасенка, пластуни з прапорами стали на почесну варту біля меморіального знака полеглим воякам 93-ї бригади “Холодний Яр”, що в самому осерді Меморіала козакам-добровольцям.
Голова оргкомітету Роман Коваль підійшов до мікрофона. “З поваги до героїв і починається будівництво держави, – сказав він. – Так ще в 1997 р. проголосив Історичний клуб «Холодний Яр». І тільки тепер це стає реальністю. Дякую всім, хто це розуміє, хто гривнею чи співучастю допоміг нам побудувати оцей Меморіал козакам-добровольцям, який ми, скажу щиро, між собою називаємо Пантеоном... 29-ті вшанування героїв Холодного Яру та героїв усіх українсько-російських воєн оголошую відкритими”.
Михайло Гречкин і Світлана Мирвода заспівують Гімн України. Сотні військових і цивільних з радістю підхоплюють його. Мабуть, здригнулося у тривозі серце ігумені Мотриного монастиря, яка нещодавно спересердя виказала себе. “Скільки ви ще будете ставити оті пам’ятники і піаритися на них!..” – з обуренням вигукнула вона...
А рідні та друзі полеглих уже клали квіти до дорогих нам пам’ятників і могили Героя України Георгія Тарасенка – під мелодію “Чорна рілля ізорана” у виконанні лірника Михайла Гречкина, козака Історичного клубу “Холодний Яр”.
Лягли квіти і від комбрига 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Павла Паліси, командира 1-го ОШБ “Да Вінчі” Дмитра Філатова-“Перуна”, заступників голови оргкомітету 29-х вшанувань героїв Холодного Яру Лесі Островської і Богдана Легоняка, заступника начальника ЧОВА Олександра Шамрая, заступника начальниці Черкаської РВА Миколи Турика та заступниці начальника Кіровоградської ОВА Катерини Колтунової.
Панотець Василь Циріль освятив пам’ятники.
Тричі пролунала сальва на честь полеглих.
Відкрив меморіальний мітинг полковник Павло Паліса, командир легендарної 93-ї ОМБр “Холодний Яр”. Його виступ був по-військовому лаконічний і чіткий, а ще сердечний і щирий. Комбриг сказав, що наші слова не повернуть до життя полеглих, але посприяють тому, щоб їхня жертва не була марною.
За ним слово взяла заступниця голови оргкомітету Леся Островська, яка гостинно вітала вояків, а лірник Михайло Гречкин щемно виконав українську народну баладу “Ой на горі вогонь горить”. Ця після лунає під час прощання з полеглими – на шану українських козаків та як символ незнищенності народної пам`яті, що звучить вустами лірників і кобзарів.
Після цієї пісні Роман Коваль звернувся до комбрига Павла Паліси та представників інших вояцьких формацій із пропозицією відновити старовинний ритуал прощання із загиблими, вшанувавши їх “останньою козацькою заслугою – китайкою”. Роман Коваль сказав, що Історичний клуб “Холодний Яр” саме так прощався з воїнами Олегом Куцином, Андрієм Жоваником, кобзарями Тарасом Силенком і Василем Литвином.
Потім промовляли лейтенант Дмитро Філатов-“Перун”, командир 1-го Окремого штурмового батальйону “Да Вінчі”, та старший лейтенант ЗСУ Дмитро Савченко, заступник начальника штабу 1-го ОШБ “Да Вінчі”. Вони нагородили “Хрестом Да Вінчі” (ч. 1) Олександра Пастуха-“Доброго”, головного сержанта 3-ї роти 2-го стрілецького батальйону ім. Тараса Хаммера 67-ї ОМБр ДУК (посмертно). Нагороду з вдячністю прийняла мати героя Людмила Пастух. І сказала зворушливі слова про свого сина...
Дмитро Савченко підкреслив, що “Хрестом Да Вінчі” нагороджуються “яструби війни”. І разом з командиром “Перуном” нагородили “Хрестом Да Вінчі” (ч. 2) старшого лейтенанта Володимира Загазея-“Вія”, командира 2-го стрілецького батальйону ім. Тараса Хаммера, члена проводу НВР “Правий сектор”. У посвідченні до нагороди написано: “За відданість Українській Національній Ідеї, сумлінне служіння народу та ідеалам Перемоги”.
“Хрест Да Вінчі” (ч. 3) вручили Андрієві Гаврику, лікареві-стоматологу, який із 2014-го здійснює опіку над підрозділом “Да Вінчі” та неодноразово лікував бійців безпосередньо на позиціях.
“Хрестом Да Вінчі” (ч. 4) нагородили й Романа Коваля, дослідника Визвольної боротьби, президента Історичного клубу “Холодний Яр”. Дмитро Савченко сказав, що ця нагорода – за мілітаризацію свідомості українського народу, яку Роман Коваль упроваджував понад 30 років.
Ведучий мітингу розповів про одного з героїв, якого вшанували в той день на Меморіалі козакам-добровольцям, – старшого лейтенанта Олексія Рубцова-“Солдата”, який загинув під його рідною Горлівкою. “Олексій на війні з 2015-го. Ось його посади: заступник командира 4-ї сотні ОЗСП «Азов», командир взводу 49-го ОСБат «Карпатська Січ», командир взводу розвідки 72-ї ОМБр ім. Чорних запорожців, командир взводу розвідки 58-ї ОМБр ім. гетьмана Івана Виговського), лицар ордена «За мужність» III ст.”.
Роман Коваль запросив до слова родину героя. З хвилюванням промовляли мама Галина, дружина Ірина та брат Олександр Рубцов, молодший сержант 14-го ОП ЗСУ. “Це місце дуже важливе для сім’ї Олексія, бо, на жаль, на цей момент тіло досі не повернули, – так висловився у ФБ товариш героя Сергій Нікітін. – Дуже важливо, щоб було місце, куди можна було б прийти, поговорити…”
З Кіровоградщини на вшанування приїхала і родина Віктора Шарого – дружина Ірина, дочка Катерина і сестра Лариса. На запитання Романа Коваля, чи схожий образ Віктора Шарого на меморіалі на нього живого, дружина відповіла: “Схожий, дуже схожий”.
У своїй промові Ірина Шара, як і інші рідні, сердечно дякувала всім причетним до вшанування дорогих їм людей.
Палко виступив Віктор Тріщенко, отаман Буго-Гардівської паланки Українського козацтва. Він розповів про добрі справи Віктора Шарого на Кіровоградщині, спрямовані на вшанування полеглих героїв та виховання нового покоління борців.
Нелукаво промовляла і Катерина Колтунова, заступниця начальника Кіровоградської обласної військової адміністрації.
“Сьогодні три роки, як покинув білий світ наш друг кобзар Тарас Силенко, – сказав Роман Коваль. – Радію, що в пам’ять про Тараса Світлана Мирвода включила Тарасову пісню «Як рушали козаченьки...» до свого репертуару. Це пісня на слова Бориса Списаренка. Ми зі Світланою внесли у слова невеличкі зміни. Зараз почуєте”.
І пісня полилася... А в отамана Чучупаки та й білогривий кінь, гей, гей, гей!
Мілиною не ступає – пливе тільки на глибінь, гей, гей, гей!
Грай, сурмо, грай, козаків збирай.
Ой Василю, ой Василечку, коника тримай! Як стихла остання нота пісні про Головного отамана Холодного Яру, Роман Коваль урочисто вручив народній артистці України Світлані Мирводі посвідчення козачки Історичного клубу “Холодний Яр”.
Далі Роман Коваль розповів про Павла Наконечного-“Історика”: “Я його більше знав як Павла «Добротворського», і це псевдо так пасувало йому, таке було правдиве... Високий, красивий, спортивний, расово досконалий тип. Щирий, сердечний, працелюбний, ініціативний. Ми з ним запланували провести презентацію книги про Миколу Міхновського в Київському педагогічному університеті ім. Драгоманова, де навчався Павло...”
Ширше про Павла розповів його бойовий товариш Ілля Мар’ян-“Фестиваль”, координатор ГО “Поклик Яру”, створеного “Істориком”. Участь в урочистостях взяли Павлові рідні, зокрема мама Світлана, батько Юрій, бабуся Тетяна Курінна, сестра Світлана Колісник з дочкою Оксаною та онучкою Варя, тітка Людмила Леміщенко з чоловіком Олегом Паламарчуком та донькою Уляною, двоюрідна сестра Яна Наконечна, хрещена Наталія Бринько, побратими і друзі з Києва, Чернігова та Прилук. Були й активісти організації “Поклик Яр”, яку створив Павло Наконечний. На пам’ять про Павла Наконечного В’ячеслав Купрієнко виконав пісню “А він іде!” (сл. Тетяни Яровициної, муз. В’ячеслава Купрієнка), а доброволець “Карпатської Січі” Юркеш (Юрко Юрченко) на честь командира “Карпатської Січі” Олега Куцина-“Кума”, пам’ятник якому поставлено на цьому ж меморіалі, проспівав пісню про “Карпатську Січ” та – разом з оркестром – “Жовтий скотч” (муз. Юрка Юрченка, сл. Максима Кривцова).
Після пісні “Мчать козаки” (сл. і муз. Василя Лютого) у виконанні оркестру 93-ї ОМБр “Холодний Яр” о. Василь Циріль освятив зброю.
У післяобідню пору на хуторі Буда, біля дуба Максима Залізняка, відбулося покладання квітів до пам’ятників комбату Олегові Куцину й кобзарю Тарасові Силенку. Якраз у цей день виповнилося три роки, як з білого світу пішов Тарас.
А Олег Куцин поліг за волю України 19 червня 2022 року. “Олег – унікальний: піклуючись про своїх друзів, він діставав задоволення, – сказав Роман Коваль. – Тому його любили, йому вірили, його готові були слухати навіть буйні типи. А служити під його командуванням для багатьох було просто за щастя”.
Промовляла й Леся Островська. Юркеш виконав похідну пісню “Карпатської Січі” “Шарабан”, а В’ячеслав Купрієнко – пісню “Не плачте” (сл. Інни Ковальчук, муз. В. Купрієнка).
Лунали поезії про Тараса Силенка – Василя Ковтуна (у виконанні Андрія Купчина) і Надії Віннік. Надійчин вірш закінчувався так: Світи, моя ти Зоре,
в світах і не згасай
і лицарям прийдешнім –
дороговказом сяй! Лірник Михайло Гречкин на пам’ять про свого вчителя потужно заспівав “Славен єс Даждьбог”. Віримо, що цю пісню почув і дуб Максима Залізняка, біля підніжжя якого розташовані пам’ятники нашим друзям – козакам Історичного клубу “Холодний Яр”.
Невдовзі забуяла Літературно-музична сцена. На ній презентували свою творчість Роман Коваль, Лариса Ніцой, Валентина Коваленко, Михайло Гречкин, Олександр Шнайдер, Світлана Мирвода, Юрко Юрченко (Юркеш), Володимир Пастушок-“Пісня”, Володимир Гонський, В’ячеслав Купрієнко, Ліза Чухліб, Олеся Кічук, Хельга (Ольга) Джуваго, бандуристка Лариса Веселова, Михайлик Крохмаль. Промовляли Леся Островська, Богдан Легоняк і видавець Марко Мельник. Виконав художні композиції Зразковий аматорський театр мод “Вишиванка” з м. Городища на Черкащині (художня керівниця Людмила Дорошенко). Підготував програму Василь Ковтун, а вів сцену Андрій Купчин.
Завершив перший день вояцького свята сольним концертом оркестр 93-ї ОМБр “Холодний Яр” (художній керівник Олександр Корольов).
Ось як відгукнувся про перший день 29-х вшанувань лідер легендарного рок-гурту “Кому вниз” Андрій Середа: “Дякую, дорогий пане Ковалю, за Холодний Яр. Було сильно й зворушливо”.
А от відгук-враження музиканта і письменника В’ячеслава Купрієнка, учасника вшанувань: “Велике спасибі Роману Ковалю за підготовку й проведення цього історичного марафону, за скрупульозний підбір виконавців і творів. Масштабність, виваженість, лаконічність, живе відчуття кожної історичної постаті, вишукування деталей їхнього життя – все це позбавляє плакатності, додає теплоти і людяності кожному герою... Дякую за цей ваш стиль. Лесі Островській респект за гостинність і організаційну роботу... Подяка Василю Ковтуну за режисуру головного концерту та ведучому Андрію Купчину. Вдячний кожному виконавцю за талант, самобутність і Україну в серці. Ви створювали особливу, автентичну атмосферу на кожному заході, яких за два дні було аж десять!”.
Історичний клуб “Холодний Яр” сердечно дякує за сприяння у проведенні 29-х вшанувань героїв Холодного Яру військовослужбовцям Сергієві Мазуру, Арсенієві Білодубу, скульптору Ігореві Семаку, Черкаській ОВА, Черкаській РВА, генеральному директору ТОВ “Проксимус” Ігореві Пасічнику, Ігореві та Володимирові Сметанським, Василеві Бичку-“Орлу”, депутатові Кам’янської міської ради Володимиру Герасименку і ТОВ “Гервест-2018” (”Кам’янський хліб”), яке надало значну допомогу при монтуванні пам’ятників (кран зі стропом, цемент, клей будівельний, пісок, дрібний щебінь, арматуру, труби тощо). Щира подяка працівникам “Дикого хутора” та Національного природного парку “Холодний Яр”! Щира подяка і Григорієві Юрику, який уже 13 років робить прекрасні фоторепортажі з наших урочистостей. Подяка й Володимирові Гребіннику за світлини першого дня вшанування. Слід також з вдячністю відзначити Черкаський осередок Пласту на чолі з отаманом Володимиром Рідним та колектив Мотриного монастиря, який гостинно прийняв на ніч 10 вояків-холодноярців... Наприкінці першого дня 29-х вшанувань героїв Холодного Яру сталася важлива подія – командир 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Павло Паліса вступив до членства Історичного клубу “Холодний Яр”! Його радісно вітали козачки історичного клубу – Оксана Герасимюк, Леся Островська, Люба Криворот, Світлана Мирвода і Надія Віннік. Щиро поздоровляли Роман Коваль, Михайло Гречкин та В’ячеслав Купрієнко.
Бажаємо полковнику Павлові Палісі перемогти Росію! І приймати Парад перемоги в Москві на Синьо-жовтій площі (колишній Красній)!
Козакам-холодноярцям слава! Історичний клуб “Холодний Яр”
Світлини Лесі Островської. 
|
