 10 квітня Романові Ковалю виповнилося 65! Поважний ювілей.
Товаришую з цим невтомним “важкоробом-марафонцем” з 1990-го і не перестаю дивуватися його наполегливості та працездатності.
Скажу відверто – його публіцистичні тексти в 1990 – 1992 роках справили на мене (та й не лише на мене) формотворчий вплив. Багато хто тоді з патентованих “демократів” засуджував радикальну антикомуністичну та антиімперську, властиво антимосковську, позицію молодого автора, не поділяли його поглядів. Добре пам’ятаю заяви УРП з відмежуванням від гострих публікацій секретаря теоретичного відділу Секретаріату УРП. З відстані часу бачимо, що прониклива інтуїція не підвела Коваля і “жонглери словами” мусили скапітулювати перед «ковалем слова та ідеї».
Бракує сьогодні мені публіцистики Романа Миколайовича, адже вже віддавна свій талант і зусилля він сконцентрував переважно на дослідженні історії національно-визвольних змагань початку-середини минулого століття, організації заходів зі вшанування героїв, і, як завжди, не безрезультатно. Очільник Історичного клубу “Холодний Яр”, незмінний редактор “Нескореної нації” (з 1991-го) і “Незборимої нації” (з 1994-го), письменник приварив свої мозолясті руки до чепіг національного плуга, який невтомно оре перелоги на притоптаній національній ниві.
Годі й перерахувати його творчий доробок: 82 книги, автор понад 3000 статей у газетах, журналах, альманахах, наукових збірниках, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори, автор кількох циклів популярних радіопередач (разом понад 800 передач!) та понад 20 кіносценаріїв, організатор сотень акцій і заходів. І все це не похапцем, абияк, а якісно і ґрунтовно.
Народжений у Горлівці на Донбасі, лікар за фахом, волею долі був покликаний до служіння, здавалося би, не властивій для нього справі. А воно он як вийшло. Добре вийшло. Результативно. Влучно.
Може, це і суб’єктивна думка, але чув від багатьох, що Роман Коваль та його соратники, його команда зробили і роблять більше, ніж деякі для цього спеціально покликані установи, інституції та структури з штатом працівників та значним фінансуванням. І я поділяю цю думку. І пишаюся належністю до цієї команди.
І тішуся, що звела нас доля, і вдячний своєму строгому вчителю, і бажаю йому многих літ творчого життя.
На початку 1990-х чимало неофітів запричастилися п’янким вином національної ідеї від ветеранів ОУН і УПА, політв’язнів, черпали з творів Донцова, Липи, Маланюка, Бандери, Сціборського, Стецька… Але більшість із них спалахнули, як солом’яний віхоть, і згасли, зійшли з дистанції, звернули на манівці. Лише деякі й далі вогненним смолоскипом осяюють дорогу в темряві, наполегливо розчищають завали і буреломи та стають орієнтиром для сучасників і майбутніх поколінь. Серед цих небагатьох і Роман Коваль.
Многая літа, друже Романе, дякуємо за науку.
Привітаємо Романа Коваля, зокрема, і передплатою легендарної газети “Незборима нація”, яка вже понад 30 років тримає фронт боротьби за історичну правду і справедливість. Віктор РОГ На світлині – Роман Коваль і Віктор Рог. Суми, 20 червня 1996 р. 
|
