 Анатоль Бакало народився в Миргороді. В історію Визвольної боротьби він увійшов як чотовий ординарців Петра Дяченка, бунчужний 1-го кінного полку Чорних запорожців, учасник Першого зимового походу, лицар Залізного хреста, родич Петра Дяченка (командира полку Чорних запорожців).
“Залізний хрест за Зимовий похід і бої” – найвища нагорода Армії УНР. Зараз найвища нагорода – Герой України. Так що не буде перебільшенням сказати, що Анатоль Бакало – Герой України. У боротьбі за Україну він пролив кров – 18 травня 1920 р. в бою з котовцями під с. Кетросами (тепер с. Довжок Ямпільського району Вінницької обл.).
Петро Дяченко у спогадах тричі згадував свого родича…
“Десь по півночі [9 червня 1919 р.] до штабу Чорного полку прибув ад’ютант полковника Болбочана поручник Корж із вісткою, що полковник Болбочан арештований... Засурмили «сполох», і по хвилині з цілим полком галопував до штабу 7-ї дивізії, щоб там отримати накази. У штабі, крім полковника [Юрія] Осмоловського, були присутні командири Мазепинського і Наливайківського полків. Я прохав командира дивізії дати дозвіл з полком іти на Чорний Острів, в якому містився уряд. (…) Не допомогли мої благання про наказ, що мені треба тільки моральної підтримки, а вже з полком на Чорному Острові я сам дам собі раду. Наказу так і не отримав. (…) Зі спущеними головами, мов із похорону, верталися Чорні до свого місця постою. Того ж таки дня від полку зажадали делегатів до штабу Головного отамана. Я призначив сотника Бугаріна, хорунжого [Бориса] Шевченка, бунчужних [Івана] Дубину та [Анатоля] Бакала. Всі щирі Болбочанівці. Делегацію прийняв сам Головний отаман, який по годинній розмові зумів переконати їх, що волосина з голови полковника Болбочана не впаде і що його арешт тимчасовий. Усе це Головний отаман підтвердив словом честі. Делегація мала жадати негайного звільнення, але повірила в обіцянки” (Дяченко П. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. – Київ – Вінниця: в-во “Стікс”, 2010).
Тобто до біографії миргородського козака можна додати: зустрічався із Симоном Петлюрою і був ним обманутий. Але й Анатолю можна дещо закинути…
В ординарці командир Чорного полку брав собі “тих, з ким командири сотень не давали собі ради”. У нього вони “вже були шовкові, бо знали, як легко про усміх, та ще легше про кулю з мого пістоля. В бою – незамінні, а у спокійний час треба було твердої руки”.
Під час Зимового походу, 25 лютого 1920 р., Петро Дяченко виявив, що чотовий ординарців Анатоль Бакало навчився підробляти його підпис і в такий спосіб одержував спирт із полкового складу для батареї. Прибувши о 16.00 до м. Добровеличківки, у покарання Петро Дяченко на шляху, що вів на Глодоси, виставив “на кару” своїх ординарців. Епічна картина!
Отже, до біографії миргородського козака можна додати: обманював командира полку Чорних запорожців і був ним покараний…
18 травня 1920 р., довідавшись про загибель героїчного хорунжого Гриця Бурби, командир чорношличників зібрав “решту полку і повів його в атаку, одначе ворожий вогонь був такий шалений і цільний, що полк, не дійшовши місця, де лежав убитий хорунжий Бурба, мусів відступити. Ще два рази козаки на чолі зі мною кидались в атаку, але тіла не вдалося взяти. За третім разом, вже із самими ординарцями, біля самого тіла був поранений бунчужний [Анатоль] Бакало, який зіскочив із коня, щоб подати мені тіло Бурби. Пораненого Бакала, перекинувши через сідло, вивіз я сам. Там же була поранена у груди моя кобила Марусина”.
Оце і все, що відомо про Анатоля Бакала, чубатого чорношличника, “щирого болбочанівця”, лицаря Залізного хреста.
Вічна слава козакам полку Чорних запорожців та їхньому командирові Петрові Дяченку!
Нагадую полтавцям, що героїчний полк Чорних запорожців сформований значною мірою з полтавців – з Березової Луки, Миргорода, Решетилівки, Котельви, Шишаків, Лохвиці та інших козацьких поселень.
А чи вшановані чорні запорожці в назвах міст і сіл Полтавщини?.. Роман КОВАЛЬ
Публікується вперше.
11 січня 2024 р. 
|
