 Юлія Шевчук, військовослужбовиця однієї з частин, що дислокується в околицях селища Народичів, запросила мене представити книжку “Житомирщина в боротьбі”. У дорогу я запросив кобзаря Святослава Силенка та Оксану Герасимюк – директорку видавництва Марка Мельника.
Зустріч відбулася 23 квітня в Народицькому будинку культури. Зала затишна, світла і тепла. Зібралися в ній майже сотня військовослужбовців славної нашої тероборони, переважно вихідці із Житомира і Житомирщини.
Я розповів про антиросійське повстання в Народичах у січні 1919 року, про славного житомирського отамана Петра Филоненка, про сотника Армії УНР Митрофана Гроха з Народичів, якого росіяни розстріляли в м-ку Базарі 23 листопада 1921 р., про отамана Лисицю (Олександра Цюпу), який діяв у Радомишльському та Коростенському повітах, – оточений більшовиками, він, не бажаючи здаватися, вибрав смерть у вогні.
“Біографії героїв цієї книги – Соколовських, Филоненка, Олеся Козиря-Зірки, – сказав я, – це суцільний кривавий детектив, у якому рішуча ідейна меншість не раз перемагала численнішого ворога”.
Славної пам’яті краєзнавець Володимир Святненко в рецензії на книгу зазначив, що житомирян у ній “представлено національним ідеалом українства”.
Книга “Житомирщина в боротьбі” викликала цікавість у вояків – усі 20 примірників, які я взяв із собою, розкупили за кілька хвилин, багато вояків ще питали про неї, тож я пошкодував, що не взяв більше. Придбали й чимало інших книг – а вибір був широкий.
Оксана Герасимюк, представивши книги видавництва Марка Мельника, подарувала їх для бібліотеки частини. А Леся Головач, директорка Народицької селищної бібліотеки, прочитала доповідь про злочин росіян у м-ку Базарі в листопаді 1921 року. Тоді за два дні було розстріляно 360 козаків і старшин Армії УНР.
Під час презентації кобзар Святослав Силенко чудово виконав пісні “Буде нам з тобою що згадати”, “Про Марусю Соколовську”, “А вже років двісті…” (сл. Анатоля Свидницького, муз. із с. Вороньків, у записах Валерія Гладунця), “Як на нашій Україні” (про перемогу над більшовиками), “В Чорне море кров Дніпром тече”. Щирі оплески показали, що воякам такі пісні до душі.
А тепла зустріч могла і не відбутися, бо коли ми вже майже приїхали в Народичі, з’ясувалося, що міст через річку Уж зруйновано… І військовослужбовці з Галичини, які чергували на посту, вже відправляли нас назад, в об’їзд на Коростень і далі, а це дві години їзди… Виручив військовослужбовець “Добер”. Він мив машину біля поста. Почувши нашу розмову, телефоном викликав зі своєї частини вантажівку, щоб нас перевезла через понтонний міст. Поки ми її чекали, Святослав Силенко виконав перед військовослужбовцями понтонного батальйону (всі родом із Самбірщини) козацьку жартівливу пісню із записів Дмитра Яворницького “Славні хлопці-запорожці”, пісню про Олексу Довбуша “Ой попід гай зелененький”, а ще пісню Романа Купчинського “Чи то грім гримить” (про дивізію “Галичина”), “Пісню про Марусю Соколовську” і пісню з репертуару Тараса Компаніченка “Із-за гори високої (про перехід за Збруч і здобуття Києва” (сл. Романа Купчинського та Левка Лепкого). Особливо припала до сердець галичан знайома з дитинства пісня про Олексу Довбуша, яку вони гарно підспівали.
Наприкінці презентації я запропонував її організаторці Юлії Шевчук стати козачкою Історичного клубу “Холодний Яр”, і вона радісно погодилася. Щиро сказала, що давно мріяла про це. Радіємо й ми!
Козакам і козачкам слава! Працюємо далі! Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлині – Святослав Силенко, Роман Коваль та Юлія Шевчук. 
|
