Харитина Пекарчук, козачка “Запорозької Січі” Юхима Божка, – героїня книги Романа Коваля “Жінки у Визвольній війні”. Книга починається з її фотографії, її слова взяті як епіграф до цього видання. Ось вони: “Якби моя молодість та здоров’я могли повернутися, в мене було б тільки єдине бажання: стати сірим, безіменним рядовиком в однострою Української армії, повернутися на свою колишню стійку”. І ось тепер ім’я героїні світиться в назві вулиці в м. Кременчуці.
У місті прибрали назву, яка прославляла Зою Космодем’янську, героя СССР, комуністичну диверсантку з Тамбовської області, символ російської політики “випаленої землі”. На пропозицію регіонального представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара тепер у назві цієї вулиці увічнено Харитину Пекарчук – першу українську жінку, яка здобула українську державну нагороду у ХХ ст., жетон ордена “Залізного хреста” № 1 і Хрест Симона Петлюри, засновницю Сімферопольської “Просвіти”.
У 1917-му вона з побратимами українізувала три запасні полки російської армії, розташовані в Сімферополі, організувала український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, разом із кримськими татарами видавала газету. На початку 1918 року Харитина втекла від переслідувань російських більшовиків на Полтавщину, та згодом, уже навесні, її схопили у Кременчуці. Витерпіла чекістські катування, а навесні 1918 року після звільнення Кременчука від російських окупантів пішла на службу в полк імені Івана Богуна. Згодом очолила санітарний потяг Запорозької Січі Армії УНР. У бою з більшовиками героїня була поранена в ногу, у бою з денікінцями – у живіт. Увійшла в історію збройної боротьби як символ незламності українського народу.
Полтавський офіс УІНП |
