| Передплата |
Untitled Document
“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.
|
|
| Марія Тарасенко |
“Долі жіночі”
Рішуче замало знаємо ми про участь українського жіноцтва по обох берегах Збруча в недавній боротьбі України за своє визволення. Щоправда, чули ми всі про героїчних жінок-стрільців – Олену Степанівну, Софію Галєчко та інших. Але натомість цілком не знаємо про ті сотні і тисячі скромних жінок, що чи то в білій хустинці сестер-жалібниць чи в розвідчій службі, чи, зрештою, у військовім однострою із крісом у руках боронили, а часто й гинули за волю Рідної Землі.
Про одну з таких невідомих героїнь, що своєю смертю засвідчили любов до Батьківщини, хочу сказати кілька слів. Звичайно, це не є біографія, на яку, без сумніву, заслужила Маруся Тарасенко, лише жмуток особистих спогадів.
З Марусею зустрілися ми вперше в 2-й українській гімназії ім. Кирило-Методіївського братства, яку відкрито восени 1917 р., в повнім складі восьми клясів. З огляду на те що серед учнів, особливо старших клясів, небагато було таких, що ризикували вже перед самим закінченням міняти школу, гімназію зроблено коедукаційною (мішаною. – Ред.).
Маруся Тарасенко була донька відомого українського громадянина. Її батько був обраний у 1905 р. до складу 1-ї Державної думи, де він належав до української фракції. Сам звичайний селянин, Тарасенко дбав про те, щоб дати дітям повну освіту, а зокрема, зумів подбати, аби вони виховувались в українськім дусі.
Вже в гімназії прийняла Маруся якнайживішу участь у громадськім життю. Жадний організаційний почин не переходив без її участи. Всі київські середньошкільники були тоді зорганізовані в так званім Осередку українців-середньошкільників Київа. В ньому через своїх представників були заступлені українські громади учнів при окремих школах. Більшість дівчат, що належали до Осередку, звичайно обмежували свою працю до мовчазної участи в засіданнях і оживлялись лише, коли на порядок денний приходили справи вечірок, вистав і т. ін. Маруся Тарасенко була одним з дуже нечисленних винятків серед дівчат, яка брала більш активну участь в організаційній і культурно-освітній роботі.
Справи бібліотеки, в якій, між іншим, разом з автором цих рядків Маруся ходила до першого українського міністра (тоді генерального секретаря народної освіти) бл. п. Івана Стешенка, справа видання власного часопису – все це знаходило відгук у неї. Завше заклопотана, з оберемком книжок під пахвою, Маруся ні трохи не користала з "революційної свободи", яка настала по усіх школах… Невелика на зріст, русява, з досить гострими рисами, її не можна було назвати гарною, якби не ясні блакитні очі, що прикрашали обличчя. До того ж вона свідомо якнайменше думала про свою зовнішність. Немовби демонстративно продовжувала вона носити замість модних капелюшків, які, користаючи зі "свободи", почали носити всі учениці, – старий, зненавиджений усіма ученицями т. зв. пиріжок. Це був дійсно обридливий, з піднятими крисами, фільцовий капелюшок, який був офіційною уніформою для учениць у старій Росії.
Недовго довелось нововідкритій українській гімназії провадити нормальне навчання – відразу по різдвяних феріях наука у старших класах була перервана, бо учні 7-ї і 8-ї кляс вступили до т. зв. Студентського куреня Січових стрільців і вирушили на протимосковський фронт під Крути. Ті, що лишились живими після бою під Крутами, вступили до інших військових частин, так що лише десь у березні, коли українсько-німецька армія (частини німецької та української армій. – Ред.) зайняла Київ, розпочалася наука у старших клясах. Маруся Тарасенко, що була тоді ученицею VII кляси, весь той час жила життям товаришів, які були у війську, турбувалася їхньою долею, відвідувала ранених і хорих по лікарнях.
Другий раз довелось нам зустрінутися з Марусею літом 1919 року в Кам'янці-Подільськім. Вона, як виявилось, утекла з Київа і перейшла большевицький фронт, аби дістатись до Кам'янця, де її прийняли на службу до місцевої “Просвіти”.
У "Просвіті" вона разом з іншою київською товаришкою провадила бібліотеку. Я був щиро здивований, коли одного дня, зайшовши провідати старих знайомих у "Просвіті", довідався, що Маруся раптово покинула Кам'янець і виїхала на фронт. Це була остання наша зустріч.
Сім років пізніше довелось мені, вже на еміграції, зустрінути нашого спільного товариша зі шкільної лавки, від якого довідався я про долю Марії Тарасенко. Як виявилось, вже після того, як українські війська остаточно залишили у 1920 р. Київ, Маруся весь час брала участь у конспіративних українських організаціях і в 1922 році мала в них якусь досить поважну функцію.
Взимку 1922 р. з'явився раптом у помешканні Тарасенків якийсь хлопець і розповів, що він прийшов "звідтам", з-за кордону. "Прийшов він до них зимою в поганенькій шинелі, – розповідала пізніше мати Марусі, – а Маруся каже: "Дамо йому, мамо, кожушок – такий мороз. Він подякував, узяв і потім часто приходив у тому кожусі й чай пив, а Маруся тішилася, що допомогла товаришеві з-за кордону". Цей "товариш з-за кордону", як виявилось, був підісланий провокатор. Наслідків його частих відвідин не довелося довго чекати. Десь у кінці зими Марусю заарештували разом з іншими і посадили в Чека.
Багато мороки мали чекісти з арештованою. Все хотіли довідатись ближчі подробиці. Справу провадив якийсь слідчий, як звичайно, жид-кокаїніст і садист. Всіма способами домагався він вирвати з Марусі хоч слово. Але даремно. Кілька місяців тяглися ці муки, аж 27 серпня раптом в газетах з'явилося повідомлення, що 50 учасників "петлюрівської змови", в тому числі і Марусю Тарасенко, засуджено до найвищої кари, а на другий день всіх розстріляли.
Ігор ЛОСЬКИЙ
Примітка
Марія Тарасенко була учасницею української підпільної організації "Козацька Рада", ліквідованої чекістами 1922 року.
Про автора
ЛОСЬКИЙ Ігор Костьович (12.1900 – 27.05.1936, Львів). Козак Студентського куреня Січових стрільців, історик, учитель. Син Костя Лоського, українського науковця і дипломата. Учасник бою під Крутами. Закінчив 1-шу Українську гімназію в Києві та університетські студії в Празі. Тема його досліджень – світлі постаті доби старої Гетьманщини, культурні зв'язки України і Німеччини в XVII – XVIII століттях, участь українців у декабристському русі на ін. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Могила збережена.
|
|
| Подяка |
Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”! Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!
Людмила АНДРУСИШИН – 300 грн.
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 340 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Михайло КОВАЛЬ (Черкащина) – 2000 грн
Сергій ТЕЛЯТНИК (м. Первомайськ) – 2000 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн.
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!
|
|
