 Наше знайомство з Тарасом пам’ятаю як сьогодні. Це трапилося на вшануваннях героїв Холодного Яру у 2015 році. Після урочистих заходів у с. Мельниках ми з дівчатами вирушили автомобілем до Мотриного монастиря і на півдорозі побачили кобзаря, який повільною ходою, з бандурою на плечі, йшов собі обабіч дороги. Зупинилися, запропонували йому під’їхати з нами, він люб’язно погодився. Коли розговорились із Тарасом, виникла ідея погуляти на території монастиря, де він провів нам чудову фотосесію на фоні квітучих дерев та тюльпанів. Тепер маю приємні спогади та прекрасні світлини.
Надалі наше спілкування стало доволі тісним і дружнім. Часто зустрічалися на конференціях, презентаціях, фестивалях, про кілька з них розповім далі.
Якось однієї п’ятниці, ближче до вечора, телефонує мені Тарас із пропозицією за годину зібратися і вирушити автобусом на фестиваль – було кілька вільних місць, от він згадав про мене. Я, звісно, трішки розгубилась, адже часу зібратися було обмаль. Але бажання побачити щось нове перемогло. Зустрілися ми на Подолі, біля пам’ятника Григорію Сковороді. Тарас мені розповів, що фестиваль має назву “ТуСтань” і обов’язкова вимога – мати автентичне вбрання, яке він мені заздалегідь підготував та одразу передав. Це було дуже приємно. Він був знавцем у цій справі та сам частенько обирав для себе вишукану українську сорочку в поєднанні зі штанами стародавнього крою. Фестиваль був чудовий – з танцями, співами, лицарськими змаганнями та реконструкцією бою. І все це відбувалося в мальовничому куточку Львівщини.
Інший цікавий випадок стався в Холодному Яру на фестивалі “Нескорена нація”, де наприкінці першого дня святкувань, після гутірок, виставок, танців та головного концерту, десь опівночі, рухаючись із друзями і Тарасом до наметового містечка, почули звук сопілки, який лунав біля ставу. Звісно, пройти повз не змогли. Підійшли, познайомилися – виявилося, чоловік був з Хотина. Тарас дістав бандуру. Разом почали грати і співати. У ту ніч музика лунала до самого сходу сонця.
Ще цікаві спогади про поїздку до Тетерівського коша, де були прогулянка лісом, збирання чебрецю на чай, купання в кар’єрі, катання на конику, відпочинок на сіні й багато спілкування з Тарасом, багато співу та музики.
Одного літа Тарас подорожував з нами на всі фестивалі. Тоді відвідали разом Ізмаїл, Конотоп, Моринці, Олевськ, Товмач, Корсунь-Шевченківський, Холодний Яр. Спекотне видалося літо на цікаві події. Це були миті радості, щастя, усмішок, танців, співу та відкриття нових і захопливих місць. Із того часу наші друзі часто жартували, що Тарас був нашою з Любою Криворот третьою подружкою. Якщо складалася ситуація, що ми були не разом, одразу виникало запитання: “Чому ви без Тараса?”
Одного разу поверталися з Холодного Яру. Під’їжджаючи до Сміли, звернули увагу на квітуче поле соняхів, які так манили своїм незрівнянним ароматом, тоді Тарас запропонував зупинитися і нарвати квітів. За пів години кожен віз додому великий оберемок квітів, які всю дорогу радували своїм кольором яскравого сонечка і п’янкими пахощами.
Спільні подорожі дали мені змогу пізнати глибину та багатство душевної краси Тараса Силенка, його любов до України та відданість національній справі.
Багато можна писати про ці чудові роки нашої дружби, за які я дуже вдячна Тарасові. Це була світла, життєрадісна, щира людина з відкритим і добрим серцем. Він любив життя, завжди радів цьому світу і людям навколо.
Тарас назавше в моєму серці!!!
Оксана ГЕРАСИМЮК
Київ, 10 липня 2022 р. |
