Тарас Олегович Лаврів
(6.07.1989, м. Долина – 14/15.04. 2022, м. Маріуполь)
Загинув Тарас Лаврів, вихованець Пласту в Долині на Франківщині (курінь ім. Володимира Горбового). Тарас із родини репресованих. Юнаком був учасником крайової пластової зустрічі, яку я організовував у Києві в серпні 2004 року. У Пласті захоплювався мистецтвом, був учасником крайового мистецького табору “Метаморфози”. Навчався у Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша та Національній академії мистецтв у Львові.
Гітарист рок-гурту “Залізний хрест”. Засновник і тренер (2-й дан AYF) Долинського осередку Айкідо Йошинкан (додзьо Fukutsukan). Керівник і тренер Школи Бойового гопака ім. Івана Богуна в м. Долині (рівень майстерності “сокіл”). Викладач, а з 2020 р. – директор Долинської дитячої художньої школи. Цілісна особистість, націоналіст.
Першого ж дня московського вторгнення поїхав до Києва. Зголосився добровольцем до полку “Азов”, спочатку брав участь у бойових діях на Київщині, згодом передислокувався до Маріуполя, де брав участь в обороні міста. Дружина – Юлія. Подружжя пустило у світ доньок – Дарину (10 р.) і Дзвениславу (6 р.).
На світлині у футболці, виготовленій недавно загиблим Юрієм Руфом (Юрко таку ж футболку і мені подарував), та з книгою про Миколу Міхновського, яку ми торік видали з Романом Ковалем.
Хай тобі буде тепло, Тарасе, біля Вічної пластової ватри. СКОБ! Слава Україні!
Юрій ЮЗИЧ
Від редактора “НН”. Я приятелював з Тарасовим батьком – художником Олегом Лаврівим. У 2014 р. він подарував мені свою картину “З походу”, намальовану 1998 року. На ній зображено двох кінних козаків зі списами, які, потомлені, вертаються з походу. На жаль, син пана Олега не повернувся з походу… І висловити співчуття Олегові Івановичу я не можу, адже й він покинув цю землю – проти ночі на 10 серпня 2020 року. Відходять захисники нашого народу, творці української культури. Як сумно! І як радісно, що вони були в нашій історії, що вони посилили козацьку міць нашого народу! Вічна слава батькові і синові! Любові Ярославівні, матері героя, дружині Юлії та донечкам висловлюємо щирі співчуття.
Юрій Чабанюк загинув за Україну
Мій синочок Юрій Чабанюк був великим патріотом, любив свою Неньку Україну, дуже добре знав історію України, всесвітню історію, правознавство, географію – закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Драгоманова і юридичний факультет Київської МАУП.
Юрій брав участь у бойових діях проти московсько-фашистської орди у 2015 – 2016 роках. 14 жовтня 2016 р. ми його зустрічали з рухівським прапором! А 25 лютого ц. р. він зразу ж звернувся у військкомат. На прощання накупив нам різних харчів. А вже 22 березня загинув на Донбасі. Хай видохнуть окупанти до сьомого покоління за наші сльози! Будь вони прокляті!
Честь і слава герою!
Анатолій ЧАБАНЮК
Післяслово. “Золота людина! – так написала про Юрія Олена Адамова. – Щирий та світлий, завжди усміхнений і позитивний!” А я ще додам, що Юрій не раз бував у Холодному Яру на вшануванні героїв Холодного Яру. Вічна пам’ять!
Дмитро Вовчок-“Шаман”
31 березня в Маріуполі загинув наш побратим, відважний воїн, хоробрий та ідейний націоналіст Дмитро Вовчок – друг “Шаман”.
Дмитро – активіст “Правого сектору”, воював у ДУК ПС, а за рік до повномасштабного вторгнення підписав контракт із 36-ю бригадою морської піхоти.
Загинув, захищаючи Маріуполь та свою націю.
Висловлюємо співчуття рідним та близьким! Помстимося!
Картка мами Дмитра: 4731 2196 1361 0553, Вовчок Олена.
ДУК “Правий сектор”
Олексій Губський
Ще один наш побратим полетів у Вирій: у бою з окупантами загинув голова Миколаївської міської організації ВО “Свобода” Олексій Губський.
У 2015 р. він пішов добровольцем в ОДЧ “Карпатська Січ”, яка була легалізована у складі 93-ї ОМБр та базувалася у Водяному. Згодом воював у Кримському. Наприкінці 2017 р. звільнився в резерв у званні сержанта. З початком повномасштабного вторгнення повернувся до складу 93-ї бригади. Загинув у бою. Мав 33 роки.
Вічна пам’ять і слава герою! Помстимося!
Олексій КАЙДА, 8 березня 2022 р.
Урок малоросам
СБУ перехопила ще одну телефонну розмову – бойовика т. зв. ДНР (чий підрозділ приперся на Херсонщину) та його родички, яка проживає в с. Тарасівці Запорізької області. Під впливом російської пропаганди жінка мала зовсім інше уявлення про “асвабадітєлєй”. Але реальність шокувала, ілюзії розбились.
“Серьожа, їдь сюда і подивися, що тут робиться!.. – крізь сльози запитує жінка у свого небожа. – Я тобі завжди вірила! Вірила, як ти мені об’ясняв за бандерівців… я зненавиділа їх. А тепер кого мені ненавидіти?”.
Вона не знає, як вберегти своїх онучок 14-ти та 10-ти років від глуму “визволителів”. “Ми їм – ковбаси, а вони залазять у хату, насилують дітей і стріляють у ноги, – ридає жінка. – Шо мені робити? Вони ходять по селу, питають, де молоді дівчата та пропонують за них солярку”…
Ось такий “русскій мір”. Ось так вони “денацифікують” Україну.
Віримо в нашу перемогу над силами зла.
4 стор.
“За Україну, за її волю”
ХАСАНОВ Ельнур (“АЛІК”) (12.03.1993, Азербайджан – 27.03.2022, м. Ірпінь). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Азербайджанець. Кадровий військовий, воював у т. зв. Карабаху (командир відділення снайперів). Зголосився до боротьби з перших днів російського вторгнення в Україну. Побратими казали, що він “справжній чоловік, воїн, інструктор, освічена людина, світла і позитивна”. Планував їхати обороняти Харків. “Коли я бачу, як гинуть жінки, діти, літні люди, я мушу захищати їх, – казав Ельнур Хасанов. – Кожен чоловік має вийти на захист проти зла, незалежно від країни, де це відбувається”. Одружений, мав 2 дитини, дружина вагітна третім дитям. Загинув разом з Давидом Гобержишвілі, також добровольцем “Карпатської Січі”, проводячи розвідку ворожих позицій. Обидва потрапили під мінометний обстріл. А Добровольчий батальйон “ОДЧ Карпатська Січ”, як того і хотів Ельнур, уже захищає Харківщину.
МЕНАБДІШВІЛІ Давид (13.01.1975, Грузія – 9.04.2022, Ізюмський р-н). Снайпер Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Грузин. Раніше служив в МВС Грузії. У 2008 р. воював у м. Цхінвалі. В Україні жив із 2015 року. Воював у складі загону грузинських партизанів у м. Лисичанську. Загинув у бою. Залишив у смутку матір, дружину та двох синів.
ШАНАВА Ніколоз (5.02.2001, Грузія – 9.04.2022, Ізюмський р-н). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Грузин. Служив у грузинській армії. На початку війни разом з рідним братом Лукою прибув до України, разом із ним у передовій групі Добровольчого батальйону “Карпатська Січ” виїхав з Києва на Харківщину. Загинув у бою. Неодружений. Залишив у смутку батьків.
СВИСТУН-“СВЯТ” Святослав Юрійович (27.02.1992, Київ – 10.04.2022, Ізюмський р-н). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Закінчив Міжнародний медичний коледж, спеціальність – стоматолог, ортопед. Неодружений. Казав: “Нема часу підписувати контракти, потрібно йти вбивати ворога”. Щирий, чесний, відважний, відданий Україні, вірний товариш. З першого дня війни пішов добровольцем до батальйону “Карпатська Січ”. Загинув у бою. Батько Юрій був у бою разом із сином, важко поранений.
ВОЛИНСЬКИЙ-“УКРОП” Владислав Вадимович (14.10.1995, с. Ярмолинці Роменського р-ну Сумської обл. – 11.04.2022, Ізюмський р-н). Командир відділення Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Навчався в Коржівській ЗОШ І – ІІІ ступенів. Сімейний статус – парубок. Професійний військовий. Вмотивований на боротьбу. У 2024 – 2019 рр. брав участь у боях на Донеччині. З перших днів повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю. За високі бойові якості вже за три дні призначений командиром відділення – ще під час бойових дій у м. Броварах під Києвом. Очолював одне з найбоєздатніших відділень. Його бійці переважно віком старші за 40 років, надійні, вмотивовані. Загинув у бою. Залишив у смутку батьків.
КОНСТАНТИНОВ-“ФРАНЦУЗ” Валерій Володимирович (28.08.1979, м. Кропивницький – 11.04.2022, Ізюмський р-н). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Сирота. Сімейний статус – парубок. Пів життя провів на заробітках. Повернувся з-за кордону захищати Україну. Мав вірного товариша. Загинув у бою.
ШЕЛЯГ-“ВІТОХА”-“КУМ” Віталій Григорович (24.07.1985, Черкаси – 11.04.2022, Ізюмський р-н). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Навчався в Черкаському державному бізнес-коледжі (фах – програмування). Вмотивований, войовничий, рішучий. Загинув у бою. Залишив у смутку батьків.
ВОРОБЙОВ-“ЗБРОЯР”-“КРЕЙСЕР” Сергій Миколайович (7.10.1965, м. Кривий Ріг – 10.04.2022, Ізюмський р-н). Снайпер Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Учасник Революції Гідності, волонтер із перших днів війни. Всюди, де потрібно було рятувати країну, Сергій – у перших лавах. У 2015 – 2016 рр. воював у с. Пісках біля Донецького аеропорту. Унікальна людина, розбирався у всіх видах зброї. Відповідальний, спокійний, глибоко вмотивований. У перший день вторгнення він поїхав на захист Києва. Загинув у бою. У смутку залишив батьків, дружину Юлію та синів Сергія та Євгена – всі вони мешкають у м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
ЗАХАРЧЕНКО-“ДЖИН” Олександр Григорович (8.09.1964, с. Майданецьке Тальнівського р-ну Черкаської обл. – 16.04.2022, Ізюмський р-н). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Закінчив Таращанський коледж. Технік-електрик, енергетик, столяр. “Ми люди вільні, – сказав він незадовго до смерті в інтерв’ю Сергієві Лойку, – й будемо зубами гризти тих, хто нам хоче диктувати. Ми їх переможемо і виженемо зі своєї землі”. Загинув у бою. Залишив у тузі дружину, дочку Маргариту (5 р.) і сина Захара (6 р.).
ЛІНКІН-“ЛІНКОЛЬН” Олександр Валерійович (10.03.1985, с. Первомайське Ясинуватського р-ну Донецької обл. – 16.04.2022, Ізюмський р-н). Інженер-будівельник, козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. Закінчив Донбаську національну академію будівництва та архітектури. З братом мав бізнес у Києві. Маломовний, відповідальний, дружній. Уміло будував окопи. Піклувався про покинутих на війні собак. Сімейний стан – парубок. Загинув під час виконання бойового завдання. У зажурі залишив матір та рідного брата.
ФЕДОРАК-“ШАХ” Ігор Ігорович (21.03.1993, с. Ісаків Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. – 16.04.2022, Ізюмський р-н). Козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”. “«Шах» – це людина-усмішка, ніколи нікому ні в чому не відмовляв, – розповідав побратим. – Це справжній воїн, я ніколи не бачив в його очах страху. Неймовірно люблячий батько і чоловік”. Загинув у бою. Залишив у смутку батьків, дружину Олю з дворічним сином Остапом, брата Михайла, сестер Алісу, Надію та Ольгу. “Це найкращий брат, про якого може тільки мріяти сестра, найкращий батько і дядько для племінників, яких любив як своїх. Це людина, яка завжди приходила всім на допомогу – і рідним, і чужим. Хто знав Ігоря хоч день, ставав йому як рідний, і всі лише запитували, чи це всі українці такі, як він”, – згадувала одна із сестер.
СКРИПІН-“ТОР” Станіслав Геннадійович (28.08.1966, м. Первоуральськ Свердловської обл., РФ – 17.04.2022, Ізюмський р-н). Інженер із приладів та електроустаткувань, козак Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ”; звання – старший лейтенант запасу ЗСУ. Походив з української козацької родини, виселеної до Сибіру. Проживав у військовому місті за Уралом. Повернувшись до Києва, закінчив Національний авіаційний університет. Військовий десантник. Із дружиною Іриною жив у злагоді й любові. У найгарячіший на фронті час, після чергування, він ще 2 години продовжував спостереження, виявив ворожий танк і передав точні координати побратимам. За 20 хв. танк було спалено. Загинув у бою. “«Тор» завжди казав, що потрібно навчати молодих. У молоді здобув високий авторитет. Для мене як для командира це найбільша втрата, – сказав командир відділення “Тур”. – Людина кремінь. Думаючи про нього, я згадую фразу «Вогонь запеклих не пече»”.
Вічна слава!
Добровольчий батальйон “ОДЧ Карпатська Січ” |
