 “Я хотіла б, щоб українці стали орлами, – писала Галина Анатоліївна Могильницька. – Беріться до чогось, робіть щось, якусь працю, що стала б світом для інших, а потіхою у вашім житті і зробила б вас твердим, могучим і гідним поваги народом”. І ось 12 грудня 2021 року вона пішла у засвіти – розумна, освічена, активна, національно свідома, талановита, патріотка, яка з гідністю пройшла свій шлях.
Вона так схожа на символічний образ нашої землі – красою, працелюбством, безліччю талантів, нелегкою долею. А ще – витривалістю й незнищенною вірою в добро і красу.
Галина Анатоліївна Могильницька народилася 8 травня 1937 р. в Одесі в родині педагогів. І сама стала педагогом, а ще публіцисткою, поетесою. Вона – авторка кількох поетичних збірок, ліро-епічної поеми “Рогніда”, збірки поем “Імена”, близько сотні статей, лауреатка премії імені Василя Стуса (2008), лауреатка премії імені Ірини Калинець (2020).
Протягом десятиліть була однією з найактивніших членів одеського руху опору комуністичному режиму, зачинателькою руху за створення Української помісної православної церкви.
З дитинства Галина Могильницька вбирала в себе чари української пісні, розповіді селян, дедалі більше заглиблювалася в рідну історію й культуру. У 1960-ті навчалася в Одеському державному університеті, вела активне творче життя, почала писати. Але її не друкували, не допускали до видання її твори.
У часи незалежності України на повну силу розквітнув її публіцистичний талант. У книгах “Літос…”, “Хроніка великого ошуканства”, “Міфотворчість як обґрунтування історичного мародерства” вона спростувала низку облудних імперських вимислів. Окремої розмови заслуговує дитяча поезія Г. Могильницької. Зворушливо звучать її вірші для малечі “Диво”, “Павучата”, “Хто як співає”, “Їде дощ”, “Бабусина радість”, “Покрова”.
“Я вдячна Богові, – писала вона, – що він поставив на моєму шляху так багато розумних, високих духом людей, до яких треба було доростати, а значить – увесь час тягнутися вверх… Бути щасливим – це талант, бо зі всіх талантів, якими щедро обдарувала мене природа, найбільше ціную саме оцей: бути щасливою – щодень дивуватися світові, радіти йому й любити його, всупереч усьому”.
Світлого вирію, дорога Галино Анатоліївно! Тамара НЕЗВІНСЬКА 
|
