 (10.01.1973, Київ – 5.12.2021, Київ)Данило Перцов, учасник божественного гурту “Хорея Козацька”, народився в сім’ї відомих художників-графіків. Член Національної спілки композиторів України, виконавець старовинної музики. Музикант-мультиінструменталіст, зокрема грав на шалмеї (різновид сурми), поморті та цинку (корнет). Захоплювався поезією Володимира Свідзінського. Помер через ковід-19. Багато друзів висловили свій розпач. Ось їхні думки:
“Неоціненний геній сучасності, композитор, співець, збирач старовинної української та європейської музики, майстер-реставратор старовинних інструментів, патріот України – учасник Революції Гідності з першого до останнього дня...” (Неля Франчук).
“Данило був рафінованим і тонким цінителем літератури, музики і поезії” (Варвара Гончарова).
“Для багатьох ти великий композитор, самобутній виконавець стародавніх творів і умілець гри на екзотичних інструментах” (Роман Кабачій).
“Він був ідеальним сковородинцем, абсолютно невловимим для раціональної прагми світу” (Варел Лозовий).
“Мінливий, чутливий, натхненний” (Любов Плавська).
“Людина неймовірної харизми, завжди щирий і відкритий, надзвичайно глибокий музикант, мультиінструменталіст, композитор і дослідник, яких справді дуже мало” (Рост Татомир).
“Найвеличніший музикант, композитор, перекладач, прекрасний душею, світло української нації, патріот... Чистий як вода, блискучий як кришталь. Людина масштабу Відродження” (Олена Кошшай).
“Я слухаю «Хорею Козацьку» вже багато років. Я люблю музичні ансамблі, особливо ті, що грають поза звичним західноєвропейським каноном, а «Хорея Козацька» справжня зірка в тому сузір’ї. А Данило Перцов був справжньою зіркою того ансамблю” (Стівен Ерік Флюсті, Портленд).
“Надійний як скеля – ось який він був. Йому можна було віддавати найскладніші тексти – кепсько написані й абсолютно зубодробильні... І бути цілком спокійним – з буркотінням і прокльонами, але Перець зробить, зробить вчасно і охайно. А можна було віддати текст молодого автора-геймера, обдарованого, але недосвідченого – і Перець доведе текст до блиску, делікатно і влучно... Це взагалі була його властивість – перетворювати все, чого б він не торкався, на непересічне явище. Так само як і надзвичайна, палка вірність – і людям, і справі. Лицар він був, надійний, відданий, звитяжний... Сміливість – абсолютна і бездоганна, сміливість інтелектуальна і просто людська – ключова риса його особистості. І після Помаранчевої революції Данило знайшов найефективнішу точку прикладення своїх культурницьких можливостей – разом з «Хореєю Козацькою» розпочинає велику Працю, в майже містичному сенсі. Відновлення, оприявнення із забуття самого духу українства. Вглиб, до основ, крізь родючий культурний ґрунт аж до скельного підґрунтя, на якому стоїть будівля нашої культури” (Мирослава Барчук).
А ось короткі історії з його життя: “8 грудня 2013 р. вдень у Києві відбулася велелюдна хода. Людське море розлилося широко, приплив був такий високий, що сягав печерських пагорбів. Люди в якомусь радісному русі з’єднувалися в компанії, розходилися, знову з’єднувалися, у холодному вологому повітрі фізично відчувалося піднесення. Ми з Данилом і ще кількома знайомими опинилися на Печерську, раділи, хлопці співали з якимись абсолютно незнайомими людьми. І тут комусь із нас зателефонували друзі з Бессарабки з надзвичайною, приголомшливою новиною: повалено Леніна! Перець застрибав від радості, несамовито заволав: «Впала остання з веж Арканару!!!» І поліз обійматися. І ми мерщій помчали вниз, до місця події” (Тетяна Кохановська).
“Одним з улюблених композиторів Перцова був Гійом де Машо, великий французький композитор і поет ХІV століття. Гадаю, що в пачці нот, яку Данило постійно носив у своїй торбині, завжди було декілька шансонів і балад Машо, і багато кому довелося взяти участь у спонтанному їхньому виконанні, коли за найрізноманітніших обставин Перцов міг дістати ці ноти й запропонувати: «А чи не зіграти нам ось це?»” (Євген Ларіонов).
“Це було ще у 1990-х. Десь у середині. Данило Перцов захопився лицарським фехтуванням та вступив чи не в найперший клуб історичної реконструкції у Києві. Домовилися стрітися. Даня прийшов на здибанку у повному обладунку – у плащі, кольчузі, в ялових гостроносих чоботах до коліна, із серцеподібним щитом-пельтою на спині. Шолом з розкосооким заборолом, щось на кшталт Ейзейнштейнового Олександра Невського, у наплічнику. І меч, прямий, ручної ковальської роботи… У ютубівському ролику «Хорея Козацька» виконує старовинний лицарський гімн, що співали перед битвою середньовічні воїни, від Нормандії на заході до Русі на сході, – на українські слова пера князя Василя Острозького. У тому хорі й голос Данилка вчутно. Та неповторний гук його корнета” (Варел Лозовий).
“Він вражав із перших нот, з перших хвилин спілкування. Тільки зовсім нещодавно були на «Кобзарському таборі у Крячківці», де співали біля нічної ватри «Пийте, браття, попийте». А коли Данило почав виконувати твір про королеву Ядвігу, то я відчув, немов він мене переніс у ті далекі часи. Наскільки сильно він відчував музику, яку виконував, творив” (Михайло Гречкин).
“Мій дуже давній друг. Міцний як дуб. Не схожий на сучасних одноденних. Екстравагантний, благородний і тонкий. І з торбою, напханою книжками, сопілками і нотами, пішов своїми чоботами шляхом незбагненним у вічну ніч чи в нескінченне світло. Чистим звуком до Бога хай летить твоя душа” (Сергій Фоменко).
“Тепер Данило гратиме в оркестрі пана Бога” (Володимир Щербина).
“Наш дорогий Данилко, наш щирий друг і дорогий брат... О, пом’яни Ти, Боже, його світлу та правдивую душу в житлах світлих і праведних, де святі твої спочивають! Хай співає наш Данилко в небесному хорі все улюблене й недоспіване! Хай грає в небесному оркестрі оту незбагненно величну й концептуальну музику – «музику невимовних сфер»! П’ємо і ллємо на землю вино, співаємо і ллємо сльози...” (Тарас Компаніченко).
“Хотіли 2022 року організувати фестиваль старовинної музики і запросити Данила Перцова у журі та провести лекції і майстер-класи. Тепер це неможливо, але ми присвятимо цей фестиваль Його пам’яті” (Магдалена Зелінська).
“Друзі, є ідея видати спільнокоштом книгу про Данила Перцова, куди б увійшли спогади про нього, дослідницькі статті (вони є), інтерв’ю з ним, а також його власні статті й есеї, концепти до музичних творів, анотації, передмови тощо. Адже вже за життя Данилка ми розтягували його на цитати, правда ж? Як гадаєте, зможемо?” (Олеся Найдюк).
Данило Перцов брав участь і у вечорах Історичного клубу “Холодний Яр”, зокрема у вечорах пам’яті отамана Зеленого – у Києві та Обухові. Пригадую, як колись під час виступу з Тарасом Компаніченком у Київському будинку вчителя Данило двічі чи тричі взяв не ту ноту. Страшенно переживаючи, він став на коліна і вибачився перед залом, а потім опанував себе і далі з Тарасом та іншими хлопцями з “Хореї Козацької” наповнив історичну залу неповторними музичними звуками.
Нехай ця публікація стане і нашим вибаченням перед великим музикантом, що ми не подякувала належно і вчасно за його музичні дари за його життя.
Вічна пам’ять! Підготував Роман КОВАЛЬ 
|
