 Відгриміли сальви й промови, інтернет-простір поповнився десятками фото і відео з відкриття пам’ятника отаманні Марусі. Приймають вітання начальники й знаменитості. Пам’ятник є! Радію! Хоч ніхто не запитав: а яким чином цей монумент з’явився, чи все гаразд, чи є проблеми? Може, треба допомогти?
Тому дозвольте, бодай для історії, трохи розповісти деякі деталі…
13 листопада 2021 р. на Алеї героїв Центрального парку м. Коростишева Житомирської обл. відбулося величне свято. Ми відкрили монумент отаманні Марусі – навіки 16-літній Олександрі Соколовській та її славетній родині.
На свято прибули делегації із Житомира й області, інших країв України, козацькі організації, пластуни, історики, письменники, представники місцевої влади, журналісти, зокрема телеканалів “Україна” й “Україна 24”. Прикрасили дійство патріотичними піснями видатні митці Тарас Компаніченко, Григорій Лук’яненко, Василь Живосил Лютий, Святослав Силенко, Світлана Ніконорова.
А розпочалося все з візиту автора цих рядків до Коростишева 4 роки тому. На запрошення місцевих євромайданівців у Палаці культури я провів патріотичну бесіду-концерт зі школярами і вчителями, подарувавши місту кілька десятків своїх книг “Людина і нація. Час воїнів”. Розповів і про їхніх героїчних земляків – родину отаманів Соколовських, про яких, зокрема, писав у книзі… Саме тут, у Коростишеві, 5 січня 1919 р. в бою за Україну загинув 18-річний Олекса Соколовський.
– То чому тут, у “столиці українського граніту”, досі не стоїть гарний пам’ятник вашим землякам-захисникам отаманам Соколовським? – запитав я в залу, де були й активісти, і владці…
Тоді я вже знав, що тут був і відомий місцевий скульптор. Підписуючи йому свою книгу, пожартував:
– Я вам книгу, а ви мені пам’ятник.
– Прочитаю уважно. Якщо сподобається, зроблю! – відрізав майстер.
Це був Віталій Рожик, автор багатьох знакових скульптур, зокрема й першого монумента Степанові Бандері, знищеного російськими диверсантами у Старому Угринові 1989 року. До самого від’їзду до Києва ми розмовляли про майбутній пам’ятник.
– Але я маю прочитати! – кинув мені на прощання пан Віталій.
Уже наступного дня він по телефону проголосив:
– Робимо!
На Водохреща 2018 р. ми відвідали міського голову Коростишева Івана Кохана в нього вдома. Переконали, що пам’ятник має бути. Побували ми й на обійсті місцевого письменника, який писав і згодом видав книгу про події 1917 – 1920-х років, орієнтуючись на щоденник місцевого червоного командира, зрадника Гелевея…
Здавалося, все йде добре. Але раптом озвалися нащадки Гелевеїв, Шуренків та інших червоних “героїв”. Згодом – клятий ковід… Це затримало справу. Але не зупинило нас.
Кілька разів я провідував майстерню В. Рожика. Ось уже на триметровій гранітній стелі зійшли обриси Марусі на баскому коні... Радимося з Василем Шклярем, який надпис має бути на граніті… Шукаю фінанси… Адміністративно-юридичні формальності… Де ставимо? На Покрову маємо відкрити!
Але хвороба дедалі більше мучить В. Рожика. Важка операція… Переносимо на наступний рік? Ні! Віталій Рожик демонструє справжній творчий героїзм і за 10 днів довершує пам’ятник – до днів народження Олекси (11.ХІ.1900) й Олександри Соколовських (1.ХІІ.1902).
Далі з газети “Житомир-Онлайн” (зі змінами й доповненнями): “Вздовж центральної алеї парку в Коростишеві постав, наче вітрило із каменю, могутній монумент, на якому місцевий скульптор Віталій Рожик втілив образ отаманни Марусі на коні. Поруч стела зі словами Олександри Соколовської («Марусі»): «Мужність там, де є любов до України», а також викарбувано імена ватажків повстанців з родини Соколовських – Олекса, Дмитро, Василь, Тимофій. Вів святкове дійство Володимир Гонський, легендарний ведучий Євромайдану. Він вказав, що пам’ять про героїв є найціннішим скарбом людини й нації і народ, який не шанує героїв минулого, платитиме життями героїв сьогодення… Голова Коростишівської міської ради Іван Кохан привітав численний загал гостей Коростишева (подяка йому за сприяння! – В. Г.). Затим слово мав Василь Шкляр. (…) Він назвав отамана Марусю Соколовську українською амазонкою і нашою Жанною д’Арк. Він розповів про епізод літа 1919-го року, коли Маруся зустрічала під Коростишевом полки УГА і прохала командирів галичан «підсобити патронами». Він розповів про появу Олександри Соколовської (Марусі) у Києві того ж літа 1919-го на Бессарабському ринку. У супроводі десятка бійців охорони Маруся із надписом на шлику «Смерть ворогам України!» вразила киян, які запитували у чарівної красуні: «Панно отаманно, ну коли ж засяє наша українська булава?» – «Тоді, коли повернемо булаву до сонця», – відповіла Маруся.
Відомий український історик Олександр Алфьоров, який також прибув 13 листопада до Коростишева, назвав встановлений пам’ятник отаманам Соколовським маркерами української ідентичності. Затим були полум’яні пісні від українських кобзарів. Першим заспівав «Пісню про Соколовських» син українського (на жаль, уже покійного) кобзаря Тараса Силенка Святослав у супроводі Василя Лютого і Гриця Лук’яненка. А пластунки Куреня № 98 імені Марусі (Саші Соколовської) під опікою Лізи Соколовської чудово підспівували. Сама пані Ліза, онучка отаманів, розповіла присутнім про славетний рід Соколовських. Затим для гігантського загалу зібрання у парку співав славний український кобзар, народний артист України Тарас Компаніченко. (…)
Продовжувалося дійство у рідному селі Соколовських Горбулеві, куди навідалися гості Житомирщини. Вшанувати отаманів Соколовських прибули вінничани на чолі з відомим істориком Костянтином Завальнюком, делегація від Рівненщини на чолі із заступником голови ОУН Романом Ковалем, громадські активісти з Києва, Чернігова, Черкас, Тернопілля. У Горбулеві учасники заходу побували на могилах Олекси Соколовського, місце поховання якого донедавна було невідоме, й Тимофія – батька отаманів. І знову співали кобзарі. Співала й славна бандуристка Світлана Ніконорова із Житомира. Далі концерт і спілкування продовжувалися вже на обійсті онуки Лізи Соколовської біля козацького кулешу”.
Приїхали на свято і колишній віцепрем’єр В’ячеслав Кириленко, лідер “Свободи” Житомирщини Сидір Кізін, доктор сільськогосподарських наук професор Василь Лопушняк з НУБіП України, капітан 1-го рангу запасу, колишній начальник продовольчої служби ВМС України Василь Ландяк та багато інших достойних людей.
Юні козаки отамана Лиса продемонстрували дивовижний майстер-клас володіння зброєю й бойове мистецтво. Особливо виділялася рожевоволоса 15-річна красуня Вікторія Мирончук із селища Пулини. Може, це новітня панна отаманна Маруся? А сам Володимир Лисюк заявив, що козацтво бере під охорону величний монумент… Отаман козаків з Брусилова повідомив цікаві деталі взаємодії соколовців з місцевими повстанцями тих часів.
Свято завершилося “Молитвою націоналіста”, виголошеною бійцями підрозділу “Азов”, гучними сальвами з козацьких гаківниць та Гімном України.
Хочу подякувати меценатам-добродіям. Це енергетики Анатолій Миколайович Ходаківський і Геннадій Кузьмович Качаленко. Зробив фінансовий внесок і ваш автор, ініціатор цієї святої справи. А хочете знати, друзі, результати мого фейсбук-звернення про допомогу у спорудження пам’ятника? Оголошую: 200 грн від незнайомого мені пана Миколи зі Сміли… Мушу констатувати, що поки що залучених фінансів недостатньо, головним спонсором цього вельми недешевого проєкту є... сам скульптор Віталій Рожик. І ніхто, крім Василя Шкляра, не пропонував допомогти… Йому я ввічливо відмовив: а де всі інші патріоти?
Окремо хочу також щиро подякувати й видатному хранителю-відроджувачу нашої пам’яті Романові Ковалю. Саме читаючи його книги, я дізнався про отаманів Соколовських, як і про багатьох інших велетів-героїв. І здобув новий поштовх до роботи в цьому напрямку. Нових поштовхів, звитяг і плодів вам, браття! Володимир ГОНСЬКИЙ
Фото Анатолія ДЖИГИРА 
|
