До 100-ліття Другого зимового походу
Яків Данилович Нестеренко народився 23 березня 1901 р. в с. Рудні, тепер Козелецького району Чернігівської області. 6 лютого 1919 р., маючи 17 років, добровільно вступив до лав Армії УНР. 1919 року поранений у бою біля ст. Жмеринка. Учасник Другого зимового походу. Він чотовий 6-го технічного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР (05.1922). Департамент політичної інформації МВС УНР документально засвідчив, що “громадянин У.Н.Р. Нестеренко Яків з боку політичного і морального є людиною певною”. Яків Нестеренко закінчив агрономічно-лісовий факультет Української господарської академії в Подєбрадах (22.04.1927). 1922 року у Подєбрадах він написав “Спогад” (1922) – про Другий зимовий похід, століття якого відзначаємо цього року в листопаді. Цей “Спогад” ліг в основу нарису Романа Коваля “Мрії і дійсність” із книги “Багряні жнива Української революції”. Ось його фрагмент:
“Уже тиждень ішов відділ Української повстанської армії через Поділля, лишаючи на своєму шляху трупи. «Ми жорстокі, ми немилосердні, – повторював Яків, – у нас немає полону». Нерви притупилися остаточно. Ось зловили ватажка карного відділу. Матрос. Великий, молодий, вродливий. Цілує портрет нареченої. І спокійно стає під кулі. Знову смерть... Розстріляли трьох червоноармійців, які стерегли ліс. Селяни, що рубали дерева, із жахом дивилися на розправу.
– Хто ви?! – несміливо запитав молодший.
– Бандіти-петлюровці, – почув саркастичну відповідь.
Дядько, поспішно оглянувшись, повідомив, що в село до батьків приїхала з Радомишля чекістка.
І ось уже п’ятеро верхових з більшовицькими зірками їдуть із дядьком у село...
За півгодини її привели. «Молода, жидівочка, гарна. Тільки очі якісь нелюдські, дивляться вбік». Питає:
– Што вам, таваріщ камандір, нужна?
Підполковник розпитує в неї про «бандітів». Чекістка спокійно і самовпевнено відповідає:
– Іх тут уже нєту...
Їй кажуть, що вона помиляється, що «ми – ті самі бандіти».
Не вірить, сміється... Та ось усмішку змінює жахлива гримаса – нарешті втямила, що її не розігрують. «Кидається на коліна, обіцяє золото, пропонує своє тіло, аби тільки жити...»
Її повісили при дорозі. Від землі підтягували поволі. Вже мертвій почепили на груди записку: «Така доля чекає вас усіх».
Перші бої з великими відділами червоних настрою не підняли. Як затравлені звірі, мусили ховатися в лісах... Ось зловили «великого як дуб кацапа». Останні метри він пройшов у самій білизні. Снігу було по коліна. Лютував мороз. Несподівано багнет вп’явся йому в груди. Яків був серед тих чотирьох, які добивали кацапа багнетами «як скотину». Два, три удари, чотири, п’ять... Червоний не витримав:
– Давольно с мєня, таваріщі... Хватіт...
За одинадцятим ударом він затих.
«Ні, я вже не людина, – думав Яків. – Я стратив все людське...»
Живі намагалися здолати нелюдські муки. Холод, рвані сорочки, розідрані шинелі, ноги в ганчірках. А довкола безмежний сніг... А за пазухою лише шматок замерзлого хліба і десяток набоїв... Голод і на кожному кроці смерть...”
Яків Нестеренко – батько видатного хокеїста НХЛ Еріка Нестеренка, володаря Кубка Стенлі (1961). Ось такі повороти долі.
Батько став свідком тріумфу сина. Чотовий Армії УНР Яків Нестеренко помер 12 червня 1972 р. в Канаді. Вічна слава!
Роман КОВАЛЬ |
