 Протягом 2000 – 2001 років на 1-му каналі Українського радіо пройшов цикл авторських радіопередач Романа Коваля під загальною назвою “Отамани Гайдамацького краю”.
Серед слухачів була й колишня співробітниця Інституту проблем лиття АН УРСР, інженер-ливарник, уродженка Первомайська, а нині – киянка Тамара Олексіївна Здоровецька. Зацікавившись темою розповідей, у березні 2002 р. вона придбала нову книжку Романа Коваля “Повернення отаманів Гайдамацького краю”. Ще на зупинці, очікуючи свого автобуса, Тамара Олексіївна побіжно переглядала придбання. Раптом на одній зі сторінок вона побачила знайоме обличчя. Помилки бути не могло – це її батько поруч зі ще одним військовим! Під світлиною підпис: “Повстанець отамана Андрія Гулого-Гуленка Мефодій Мацковий (праворуч). 1919 р.”. А батько пані Тамари – ліворуч.
Ніколи ще знайомий шлях додому не був таким довгим. Діставшись своєї квартири, Тамара Олексіївна відразу зателефонувала за контактним телефоном і запитала в Романа Коваля, звідки в нього ця світлина. Дізнавшись, що Тамара Олексіївна є донькою одного із зображених на світлині, автор призначив жінці зустріч. Від Романа Коваля дізналася, що світлина була зроблена в березні 1919 року в Ананьєві, а зберегла її Людмила Матієнко – племінниця Мефодія Мацкового.
У родині Здоровецьких ніколи не говорили про участь Олексія Степановича Здоровецького в Національно-визвольній боротьбі. Але з окремих слів і фраз про те можна було здогадатися.
Далі викладу розповідь Тамари Олексіївни: “Було то, очевидно, на початку 1920-х років. Рідний брат батькової мами Мусій Андрієнко в 1912 – 1917 рр. старостував у м. Ольвіополі (тепер частина м. Первомайська). Дбав про місто: вибрукував декілька вулиць, побудував містки через балки (їх у місті три), а також школу, нині найкращу серед навчальних закладів Первомайська. Мусій Матвійович здобув повагу серед жителів міста. Хтось із них і повідомив Мусія, що ЧК планує заарештувати його небожа Олексія.
Мусій Матвійович послав доньку Ольгу до сестри Марії сповістити про загрозу її синові. Ольга взяла із собою двоюрідну сестру, п’ятнадцятилітню Марусю. Олекса, побачивши Марусю, сказав: «Хай ця дівчинка підросте, через 5 р. я на ній оженюсь».
Так і сталося: через 5 років, у лютому 1926 р. вони побралися. Пустили у світ четверо дітей – Фелікса, Тамару, Юрка та Інну. У родині панували злагода і повага, діти любили одне одного та батьків. Ці стосунки збереглися впродовж усього життя.
Про своє козакування в Армії УНР батько ніколи не розповідав. Але якось прохопився, як їхній кінний загін переслідували «біляки». Може, то і не «біляки» були, а червоні, але в ті часи боротьбу проти червоних наші батьки з відомих причин замовчували.
Люди та коні були голодні і знесилені. Села обминали, вогнища, щоб не видати себе, не розводили. Зупинилися в невеличкому лісочку біля с. Тишківки, тепер, очевидно, Добровеличківського району Кіровоградської області. Була весна, на деревах гніздилось вороння. Тож здобиччю повстанців стали ґавенята та яйця. Ті, що випили яйця, почувалися добре, серед них і батько. Хто ж з’їв ґавенят, тяжко занедужали. Їм потрібні були термінова допомога і відпочинок.
Отаман вирішив розпустити загін. Через якийсь час батько повернувся в Ольвіопіль. Тоді хтось і доніс соввладі, що додому повернувся «петлюрівець». І в такий спосіб посприяв знайомству Олексія і Марусі…
У жовтні 1968 р. батько вже не підводився з ліжка. Якраз тоді я приїхала додому з Києва. Зайшла до хати. Біля батька сидів чоловік.
Звернулась до мами:
– Хто це?
– Якийсь Мефодій, – відповіла вона.
Помітивши на тумбочці книжку Всеволода Іванова «Бронепоїзд № 14.69», гість запитав:
– Про що вона?
– Про бій за Вознесенськ, – почула батькову відповідь. – Я брав участь у тому бою. Але в книзі висвітлено все навпаки.
Тепер я розумію, що батько був учасником Першого зимового походу Армії УНР…
Чоловік підвівся. Середнього зросту, кремезний, він видався мені молодшим за батька. Обличчя – світле, відкрите.
І тільки тоді, коли у книжці «Повернення отаманів…» я побачила фотографію, згадала того Мефодія, який провідував мого батька. Зрозуміла, що то була остання зустріч товаришів по зброї”. Сергій ШЕВЧЕНКО
м. Первомайськ Миколаївської обл.
На світлині Олексій Здоровецький (ліворуч) і Мефодій Мацковий. 
|
