Вдова коменданта Хорола, закатованого більшовиками, зворушена участю Гордієнківського полку в похороні її чоловіка, принесла до штабу офіцерську (російського зразка) шаблю з Аннівським дармовисом (темляком) і револьвер системи “Наган” із дарчим написом.
Звернулася російською. Сказала, що її чоловік дорожив цією зброєю і для неї вона – найдорожчий спогад. Але побачивши, яку шану віддали гордієнківці її чоловікові, принесла зброю:
– Хай послужить вона тим, що йдуть боротись та вмирати за ту Вкраїну, яку чоловік так кохав, за яку його замучили, хай хоч не він, то його зброя побачить здійснення його мрій і надій, а я, стара, молитимусь на його могилі за тих, що йдуть боротись за отую Україну...
Коли жінка пішла, козаки кинули жереб, і шабля дісталася гайдамаці 2-ї сотні Шилу. Було це у березні 1918 року. Вже за місяць у бою під Алуштою вона врятувала йому життя: в шаблю влучило дві кулі, а він лишився неушкодженим.
Та все одно Шила смерть дочекалася...
Це було в одному з боїв за свободу України.
Дж.: Коваль Р. За волю і честь. – Київ: Діокор, 2005. – С. 37. |
