 (20.09.1936, Київ – 28.09.2020, Київ) Нелегко згадувати однодумців та друзів у минулім часі, коли вже неможливо з ними зустрітись у реальному бутті, хіба що – уві сні… Але ж – залишаються їхні твори: книги, картини, пісні. І тоді пригадуються перші зустрічі, враження, розмови. Закарбувалися значущі слова й важливі справи та їхнє здійснення.
З Олесем Васильовичем Доріченком я познайомився на весільній вечірці мого старшого брата – молодого тоді письменника Володимира Коломійця – 8 жовтня 1966 року. До цього я бачив Доріченка лише на світлинах, які брат привіз батькам на початку 1965 року. Ось одна з них – троє елегантно вбраних молодих та дужих побратимів-літераторів: Вадим Крищенко, Володимир Коломієць та Олесь Доріченко (тоді соліст народного танцю при Державному хоровому ансамблі ім. Григорія Верьовки й автор лірико-патріотичної збірки “Промені”).
Коли після першого застілля розпочалися танці, Олесь Васильович та я залишилися сидіти за столом. На чиєсь запрошення взяти участь у танцях жартівливо відповів: “Я й так сьогодні натанцювався”. І от у нас зав’язалася розмова: “Чував від Володимира, що ти хоч і дев’ятикласник, а непогано орієнтуєшся в нашій літературі й історії. Тому хотів би бути з тобою щирим”. Згадували ми тоді про Михайла Грушевського, Олександра Кошиця, Івана Дзюбу…
Пам’ятаю наші зустрічі і в наступні роки – вже в мої студентські – то в брата, то в помешканні Олеся. Він залюбки на програвач ставив платівки, привезені з Канади, де бував на гастролях. Особливе враження на мене справили пісні у виконанні Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка під керуванням Григорія Китастого, а також співаків – Петра Гончаренка, Володимира Луціва та Андрія Добрянського. Зачаровували українські танго і вальси Богдана Веселовського та інших музикантів нашої діаспори.
Олесь показував унікальні українські зарубіжні видання, наприклад “Золотий Київ” Олекси Повстенка, який у 1941 р. врятував Софіївський собор, дивовижні мистецькі альбоми Михайла Дмитренка, Юхима Михайліва, Якова Гніздовського та інших художників, які виходили тоді в Америці. Все це справляло надзвичайне враження на мене й на мого брата Володимира. Ми немовби відкривали для себе якийсь новий прекрасний світ – і то був світ наш, український, який від нас можновладці ретельно приховували й навіть залякували, застерігали від нього… Та все ж – ми доторкалися до нього й відчували оту Справжність, яку було жорстоко в нас віднято Москвою…
Поезії Олеся Доріченка властиві романтична пристрасть, туга за героїзмом. Ось строфа з його вірша “Україна”, написаного 1968 року: Тебе народили у герцях,
у вольних козацьких степах!
Дали Тобі пісню у серце
й чорнозем, що кров’ю пропах. І тепер, коли поета вже немає з нами, особливо проникливо звучать такі його рядки з вірша “Тобі останній подих мій”: У полі маком Заповіту,
В Дніпрі лиш крапелькою буду,
Край шляху терном я зійду –
І цим вже вічности здобуду. А ще Олесь Доріченко був талановитим художником. Головною його темою була козаччина. Сподіваюся, що ми повертатимемось до його доробку неодноразово. Бо, на мій погляд, його поезія та малярство ще належно не осмислені й не поціновані. А хочеться вірити, що раніше чи пізніше в нашій державі це буде неодмінно зроблено.
Бо що може бути ближче нам по духовній глибині і звучанню, як те, що залишили нам славетні майстри слова й пензля?! І серед них велично сяятиме ім’я – Олесь Доріченко. Олег КОЛОМІЄЦЬ-КНЯЗЕНКО, член Національної спілки письменників України Переяслав
Пам’яті Олеся Доріченка В літа дрімучі, коли страх ще не розвіявсь,
Серед червоно-сірих хмаровищ, –
З’явивсь юнак, який про барви мріяв,
Героїв намагавсь вгадати між облич…
І пропливаючи між вільними світами, –
не забував про наш печальний світ.
Господніми обласканий дарами, –
став Вістовим всеукраїнських гордих літ!
Та хто це знав? Хіба всього лиш жменька…
(Або, як Стус писав: “малесенька шопта”)
Бо майже всі зневірившись тихенько,
що колись прийде знову Воля та…
А він в глибинах дум та прагнень – вірив!
Вона таки прийшла… в сиві літа…
Долаючи “земляцьку” гниль зневіри, –
з небес засяла Україна золота!
Він дочекавсь її – і встиг чимало
здійснити небуденних справ та мрій –
Щоб в пам’яті лишитись чітко й дбало –
Як непохитний Український Вістовий!
Як лицар Танцю Вічної Свободи.
Як мудрий громадянин і митець –
Під сонячно-блакитним небозводом.
яким нас наділив Творець! Олег КОЛОМІЄЦЬ-КНЯЗЕНКО
Переяслав |
