Член Центральної Ради від студентських організацій Києва Михайло Михайлович Єреміїв (Єремієв) був сином почесного мирового судді Михайла Стефановича Єремієва, власника маєтку в с. Забуянні (тепер Макарівської ОТГ, що на Київщині).
Освіту Михайло Єреміїв здобував у київських навчальних закладах: у 2-й та 8-й гімназіях, Університеті Св. Володимира та Політехнічному інституті. В інституті очолював Українську студентську громаду і відбув перше “політичне” покарання за переконання – 6 тижнів у Лук’янівській в’язниці за співпрацю в студентському оргкомітеті зі святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Юнацька активність стала для нього сходинкою до великої політики. Він був добре знайомий з М. Міхновським, Є. Чикаленком, Д. Дорошенком, П. Понятенком, М. Синицьким, І. Стешенком, С. Єфремовим та іншими діячами того часу. Як представника студентських організацій Києва його було обрано на Всеукраїнському національному конгресі 1917 року членом Центральної Ради. Єреміїв увійшов до складу ЦК УСДРП і репрезентував партію в Малій раді, обіймав посаду секретаря УЦР (6.12.1917 – 23.03.1918), редагував “Вісти з Української Центральної Ради”. За доби Директорії УНР долучився до творення української дипломатичної служби: працював секретарем Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Італії (1919 – 1920), редагував її друковане видання “La Voce del Ucraina”. Після завершення діяльності місії 1921 року переїхав до Відня, потім – до Праги, викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах (1924 – 1927), заснував і очолив Український центральний спортивний союз. Від 1928-го (з деякими перервами) до смерті 16 вересня 1975 р. мешкав у Женеві.
У спогадах Михайла Єреміїва “За лаштунками Центральної Ради”, опублікованих у журналі Українського історичного товариства “Український історик” (Нью-Йорк – Мюнхен, 1968, № 1 – 4), що мені люб’язно надали Юрій Юзич і Роман Коваль, які зараз разом роблять книгу про Миколу Міхновського, куди буде вміщено отой матеріал, є цікавий фрагмент, пов’язаний з історією Макарівщини і подіями на її теренах у XVIII ст. і в 1914 році. “На самому початку [Першої світової] війни на Україні сталися деякі події, які залишилися невідомі історикам, а тому про них варто згадати, – писав М. Єреміїв. – При оголошенні мобілізації на Київському Поліссі, де був наш родинний маєток, а саме в Макаровській окрузі, вибухли досить великі розрухи. Цього можна було очікувати, бо наш район був знаний ще з часів Гайдамаччини як бурхливий та небезпечний. Тут ходив колись Чортовус з своєю ватагою, тут переховувався Залізняк перед повстанням і населення ще за моїх часів зберегло старі козацькі ціхи (характерні риси. – Ред.). В кожній хаті була рушниця, гарно вирізьблена порохівниця, видовбана в оленячім розі, а також мисливська торба, зроблена традиційно з борсучої шкури з випханою соломою головою. Хлопці ходили на засідки, не питаючи чий ліс, подорожувати вночі було небезпечно, і навіть під большевиками моє рідне село Забуяння ставило завзятий опір червоним під проводом отаманші Марусі, колишньої товаришки моїх дитячих забав.
Отже, як тільки мобілізація була оголошена, декілька тисяч хлопців на місце (замісць. – Ред.) того, щоб зголоситися, втекли в ліси, потворили ватаги і декілька днів ходили від села до села, накладаючи харчову контрибуцію на дідичів і підмовляючи селян до повстання. Але вони не мали справжніх ватажків, ні політичного проводу і справа закінчилася в Макарові, старо-козацькому сотенному містечку, де урядник Лисиця застрелив одного хлопця, а решта, не маючи інших виглядів, зголосилися до військової округи і не були покарані”.
Як бачимо, член УЦР Михайло Єреміїв вважав своїм рідним селом Забуяння, але за метричними даними, які віднайшла докторка історичних наук, професорка Ірина Матяш, він народився 7 лютого 1889 р. в с. Новоселиці Новоград-Волинського повіту, де його батько, Михайло Стефанович Єремієв, працював у той час суддею. Але працював, вочевидь, недовго, бо, як відомо з його мемуарів, дитинство майбутнього члена УЦР минуло в урочищі Тростянка, на північно-західній стороні села Забуяння.
Запорозький козак Семен Чортоус, якого згадав М. Єреміїв, і справді діяв у волинських лісах наприкінці 1750-х – на початку 1760-х років. Говорили, що його повстанці “перетворили на попіл ціле містечко” в Овруцькому повіті, а євреїв вирізали до ноги. Переказ про Залізняка, який перед Коліївщиною разом із Іваном Бондаренком інспектував на Макарівщині старі козацькі схрони, знаходимо в спогадах Володимира Покотила.
Чимало інформації міститься в документах унікальної колекції Михайла Єреміїва, яка з початку 1980-х рр. зберігається в Національному архіві Канади (тепер – Бібліотека і архіви Канади). Щоправда для користування ними необхідне отримання спеціального дозволу від представників родини Михайла Єреміїва, які передали його архів на зберігання. У складі фонду Михайла Єреміїва – особисті та родинні документи (зокрема й відомості генеалогічного характеру), дипломатичні документи, приватне та офіційне листування, фото, газетні вирізки тощо. Сподіваюся, з часом усі вони будуть введені до наукового обігу.
Євген БУКЕТ, Історичний клубу “Холодний Яр” |
