Львівський адвокат Семен Шевчук подав важливу причину, чому січові стрільці Євгена Коновальця не прийшли на підмогу Львову та не перейшли в УГА.
“Петлюра, сам соціял-демократ, зрозумів, що галичани можуть соціялістам у будучності пригодитися, – писав Семен Шевчук у книзі “Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для Галицької Землі”. – Тому Петлюра військових титулів галичанам не жалів. Галицькі четарі – а то й австрійські фельдфебелі (українець Бень) – сталися за одним помахом пера, на підставі революційного права, полковниками, сотниками (сотник – рівнорядна ранґа з капітаном австрійської армії). Такими незаслуженими титулами наділив Петлюра многих галичан четарів, як, наприклад, А. Мельника, Є. Зібликевича, Ф. Черника, Ю. Головінського, Р. Дашкевича, фельдфебеля Беня й інших, і в той спосіб купив собі раз назавжди їхні душі. Вони осталися йому вірними до його сумного кінця. Вступати до Української галицької армії вони не бажали, знаючи, що провід Галицької армії не був би визнав за дійсні їх фантастичні титули або був би привернув їм ранґу, яку вони мали при австрійському війську, ранґу четарів, підвищену на один ступінь, себто з четаря на лейтенанта, як це, зрештою, сталося з усіма офіцерами в Галицькій армії.
Тут для історичної справедливости треба, однак, зазначити, що ці революційні полковники і сотники, а то Коновалець, Мельник, Сушко, Кучабський, Дашкевич, Чмола, Черник, Андрух і інші, будучи в Україні впродовж 1918 р., не завдали сорому галичанам. Вони, будучи на послугах у Центральної Ради, хоробро й жертовно, з великими втратами для куреня Січових стрільців, билися з большевицькими наїзниками на Україну, зокрема за Київ у січні 1918 року”.
Можливо, не було й “помаху пера”. Симон Петлюра, людина невійськова, свої накази не завжди оформлював письмово. Микола Чеботарів у спогадах зазначав, що Петлюра призначив його начальником контррозвідки на словах. До слова, арешт Болбочана на підставі якого документа здійснювався?
Причин нашої поразки в 1917 – 1920-х рр. чимало. Однією з них була військова некомпетентність Головного отамана Армії УНР. У час війни, коли вирішувалася доля нашої нації, військо мав очолювати авторитетний військовий. І така людина була! Але за його блискучі “побіди” навесні 1918 року українська влада і знищила його наприкінці червня 1919 року.
Слава полковникові Болбочану!
Роман КОВАЛЬ |
