Він в повні життя молодости, стрункий, дужий, ішов гордо, замкнений трьома блискучими ножами, з дикою ненавистю з очах, мов ранений тигр.
Велике червоне сонце вже клало останній свій поцілуй на його замурзане кров’ю чоло, коли його виводили з лісу.
Перед ним скакали якісь хати, дерева, постаті сповиті млою, а земля хиталась-гойдалась.
– Стой!..
Його заболіло під грудьми. Перед ним стояв якийсь рижий з нагайкою, щось кричав, лаяв. Хтось з-заду вдарив його знову; крикнув:
– Атвєчай!
Він зрозумів. Питали, звідкіля він, як зветься. Ага!.. Хотять батька вбити, хату спалити… Рижий вдарив нагаєм по обличчі, раз, другий, хтось підставив ногу, защеміло в крижах, горячо...
Коли вже сонце високо піднялось, його знов прикликали до рижого і ще 3-ох членів “чрезвичайки”.
– Сваєю кров’ю отвєтіш ти за нашіх двадцать таваріщей, но ми не убьом тєбя, єслі только ти укажеш сваіх.
Дико глянув і сказав:
– Бийте мене, ріжте кусками, мучте... але нічого не довідаєтесь. Ви мене вб’єте і більш нікого.
Йому перерізали язик, обдерли шкіру з губ, вирвали два пояси з боку, вирвали зуби, а на конець прокололи багнетом груди…
В селі Вершниці (тепер село Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл. – Ред.), недалеко соснового гаю, стоїть його могила, одинока, забута, як і він сам теж забутий, невідомий герой.
Соколовцями називає народ повстанців відділу Соколовського.
12 ІХ.1919 р. І. ПЕТРУНЯК
Дж.: Стрілецька думка. – 1919. – 21 вересня. |
